Чи можна за 36 центів добратись до Європи? Микола Голомша

З 2010 року в Україні запроваджена погодинна оплата праці (для працівників, які працюють за такою системою). При прийнятті відповідного закону наголошувалось, що це своєрідна форма захисту прав робітника, якого наймають для виконання певних завдань, адже роботодавець не може платити меншу суму за годину. Це абсолютно прийнятна форма взаємин працівника і роботодавця за умов справжніх, а не імітаційних ринкових відносин. Це, зрештою, показник, який демонструє стан справ в економіці європейської країни та рівень сучасного управління уряду державним господарством.

У 2010 році погодинна оплата праці стартувала з 5,20 грн. Наприкінці цього року вона сягнула 8,29 грн. А бюджетом на 2016 рік передбачено «ріст» цього показника від 8, 29 на початку до 9,29 грн наприкінці року (це аж 36 центів).
Погодинна оплата не є надуманою цифрою, оскільки вона «прив’язана» до мінімальної заробітної плати. Остання, до речі, теж «зростатиме» наступного року з 1378 у січні до 1550 грн у грудні.

Напередодні повноцінного «запуску» зони вільної торгівлі між Україною і ЄС (з 01.01.2016 р.) не лишнім будуть порівняння вище наведених цифр із європейськими. Ось один із найближчих (і колись найбідніших) наших сусідок — Румунія. Погодинна оплата праці там на рівні 4,4 євро, а «мінімалка» - 218 євро (у 2013 році — 157). Прості арифметичні дії доводять, що різниця просто вражаюча. Можна навести ще приклад Білорусі — там мінімальна зарплата 170 євро. Про «далекі села» Європи, де коливання цієї суми відбувається у діапазоні від 500 до майже 2000 євро, і говорити не виникає бажання.

Час, який був у України до введення в дію ЗВТ, професійний уряд мав би потратити на швидкі і ефективні дії щодо приведення стану економіки до спроможного в порівнянні з європейськими. І тут не потрібно думати, що це мало б передбачати гігантські зусилля всієї країни на кшталт сумнозвісної радянської індустріалізації. Навпаки, з боку держави, себто уряду, мали бути вчинені прості дії щодо відпрацювання законодавчих і нормативних актів стосовно зрозумілих для всіх і , що головніше, дієвих прогресивних правил, наприклад, оподаткування. Адже саме податки є найголовнішою складовою бюджету будь-якої цивілізованої країни. Проведена (чи хоча б розпочата) прозора і економічно обгрунтована приватизація.

Розпочаті структурні реформи на тлі справжньої, а не бутафорської, боротьби з корупцією. Перелік можна продовжувати, суть в іншому — особистому небажанні перших осіб держави і їхніх команд йти в Європу в партнерстві із громадами і громадянами України. Їм і без Європи добре і абсолютно комфортно реалізовувати свої плани щодо наповнення особистих бюджетів черговими мільярдами. В Європу вони їздитимуть лише на відпочинок та чергові саміти з форумами, де можна вальяжно поміркувати над глобальними проблемами світу.

Натомість наразі ми бачимо інші «реформаторські» дії урядовців. Наприклад, зростають зарплати у керівників поліції. Вони сягатимуть 98 тисяч. На рівні 96 тисяч отримують керівники департаментів Національного банку. Високі зарплати матимуть борці з корупцією, що, запевняють в уряді, є цілком логічним. Державна фіскальна служба заявляла про необхідність збільшити фінансування на 10 млрд грн на виплату зарплати своїм працівникам.

Висновок напрошується сам по собі — замість формування соціально орієнтованої країни з ринковою самодостатньою економікою ми спостерігаємо створення поліцейсько-фіскальної держави з авторитарно-ручним стилем управління. Штучна бідність населення, яке заганяють під отримання субсидій (замість створення робочих місць і конкуренції виробництв), лише зайвий раз доводить — уряд програмує такий стан речей задля задоволення вимог олігархів-монополістів. Управляти знедоленою масою досить просто, головне вчасно виплачувати подачки у вигляді субсидій.

Угода про коаліцію депутатських фракцій «Європейська країна» передбачала протягом 2015 року проведення низки ключових реформ, серед яких — конституційна, національної безпеки і оборони, судова, системи органів правопорядку, виборчого законодавства тощо. Був там і пункт прискорення економічного розвитку. Про результати говорити зайве — вони просто відсутні.

Президент у своїх останніх виступах випромінює оптимізм щодо європейської інтеграції. Але чи чекають в Європі людей, погодинна капіталізація яких cтановить лише 36 центів?