Чому держава не виконує своїх зобов’язань, визначених Конституцією Володимир Бурак

Влітку у Швейцарії пройде референдум щодо проекту закону у відповідності з яким кожен громадянин країни, незалежно чи він працює чи ні, кожного місяця отримуватиме від держави допомогу у розмірі 2500 швейцарських франків (приблизно 2250 євро). Дітям пропонується виплачувати біля 650 франків. За повідомленнями ЗМІ, частину коштів на ці видатки надасть федеральний бюджет від сплати податків, а частину буде компенсовано за рахунок коштів фондів соціального страхування.

І як свідчить опитування громадської думки лише 2 % респондентів заявили, що звільняться з роботи, якщо їм будуть гарантовані щомісячні виплати в сумі 2500 франків.

Це свідчить принаймі про два моменти:

- держава хоче сприяти підвищенню доходів своїх громадян;

- держава настільки дбає про своїх громадян, що готова поділитися з ними своїми прибутками у вигляді щомісячних виплат, адже завдяки їх праці і сплаті ними податків вона отримує відповідні доходи.

Тобто незважаючи на достатньо високий рівень доходів, держава хоче гарантувати своїм громадянам песпективу поділитися з ними своїми прибутками з метою підвищення їхніх доходів.

В умовах української реальності це звучить як фантастика. Адже ми знаємо, що держава лише стягує з громадян податки нічого взамін не пропонуючи. І не обіцяючи. Держава не виконує своїх зобов’язань, визначених Конституцією: забезпечення реалізації права на достатній життєвий рівень; забезпечення прожиткового мінімуму і належної оплати праці.

На жаль, в умовах українських реалій маємо прямо протилежний підхід стосовно належного забезпечення доходів громадян. Мова йде про норму постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» від 30 серпня 2002 р. № 1298 у відповідності із якою тарифна ставка працівника першого розряду встановлена на рівні значно нижчому за розмір мінімальної заробітної плати і розмір прожиткового мінімуму , що суперечить закону «Про оплату праці».

Саме тому громадянин України Святослав Літинський подав адміністративний позов до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та скасування урядової постанови від 16 вересня 2015 року N 731 "Про підвищення оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери». Зазначена постанова Кабінету Міністрів, на думку експертів, грубо порушує чинне законодавство.

Розгляд справи призначено на 3 лютого 2016 р. Юридичний супровід процесу здійснює Український центр соціально-правових досліджень.

Станом на 01.02.2016 р. прожитковий мінімуму і мінімальна заробітна плата становлять 1378 гривень. У той же час як тарифна ставка працівника першого розряду становить 1113 гривень, тобто менша від мінімального розміру заробітної плати на 265 грн.

Встановлення Кабінетом Міністрів України тарифної ставки працівника 1 тарифного розряду на рівні 1012 гривні суперечить кодексу законів про працю і закону України «Про оплату праці», а саме законодавчим положенням про те, тарифна ставка працівника першого розряду встановлюється у розмірі, що перевищує розмір мінімальної заробітної плати. У відповідності із статтею 11 Закону «Про оплату праці» мінімальні розміри ставок (окладів) заробітної плати, як мінімальні гарантії в оплаті праці, визначаються генеральною угодою.

У цьому випадку постає питання про дотримання урядом норма законодавства, яке регулює заробітну плату, а також виконання положень Генеральної угоди.

В одному випадку ми бачимо бажання держави спряти підвищенню доходів своїх громадян, в іншому – бажання зекономити на своїх громадянах, недоплативши їм, і цим самим посприявши зниженню їх доходів.

 Володимир Бурак, експерт Українського центру соціально-правових досліджень, кандидат юридичних наук.