Чому Україна повинна поручитись за мир Игорь Шевырев

Україна має стати державою-поручителем щодо юридично зобов'язуючого Міжнародного закону про припинення війн.

На даний момент в ООН триває активна робота по  розробці проекту такого міжнародного закону. За поточними планами, він має бути поставлений до розгляду вже на наступній сесії Генасамблеї ООН. 

Принципи Декларації миру та припинення війн (DPCW) покладено в основу даного юридично зобов'язуючого міжнародного закону.

Таким чином, Декларація миру,  котра з безпосередньої ініціативи відомої громадської організації HWPL (Південна Корея) була проголошена 14 березня 2016 року та у найкоротший строк отримала широку підтримку різних верств громадянського суспільства по усьому світу, наразі готується піднятись на якісно новий етап.

Від загальносвітового громадського визнання до статусу юридично зобов'язуючого документу.

Це буде вже не просто вимога вільного демократичного суспільства, а має стати правовою нормою, юридичним обов'язком задля подальшого мирного співіснування держав. 

На даний момент визначається коло держав-поручителів, котрі під час майбутніх засідань офіційно представлять Декларацію миру в ООН.  

Чому Україна має поручитись за Декларацію миру?

По-перше, принципи Декларації миру повною мірою відповідають  цілям та принципам міжнародного співтовариства. Зокрема, передбаченим ст. ст.1 та 2 Статуту ООН.

Кожна держава повинна підтримувати міжнародний мир та безпеку, застосовувати ефективні колективні заходи задля припинення та усунення загроз миру та придушення будь-яких актів агресії, а також врегульовувати спори виключно мирними засобами, щоб не ставити під загрозу міжнародний мир, безпеку та справедливість.

Для України, котра у найближчі два роки буде головувати у Радбезі ООН та нести відповідальність за стан міжнародної безпеки, усе це має особливе значення. Це дуже відповідальна місія для України.

За ст. 24 Статуту ООН, Рада Безпеки ООН є основним міжнародним органом у світі, відповідальним за підтримку миру та безпеки. Так, РБ  повноважний й приймати рішення щодо юридичної кваліфікації збройної агресії, й застосовувати заходи міжнародно-правової відповідальності щодо кожного конкретного факту агресії.   

Міжнародно-правовий інструментарій РБ ООН здатен допомогти просуненню найактуальнішого українського інтересу — за мир в Україні. Потрібно нарешті визнати офіційно на високому міжнародному рівні факт агресії РФ проти України, а також  застосувати стосовно агресора заходи міжнародної відповідальності.

Розгалужений інструментарій, передбачений Декларацією миру, також надає Україні по цій справі додаткову допомогу. 

Безумовно, для цілей DPCW теж важливо отримати поручительство держави-очільника Радбезу ООН. Тим більш, що фактично саме РБ й є основним гарантом дотримання принципів Декларації. Проте, знов ж таки, спочатку даним принципам повинно бути надано юридичної сили. Адже керуючи органи ООН у своїй роботі користуються саме юридичними документами. 

По-друге, принципи Декларації миру повною мірою відповідають найнагальнішим українським національним інтересам.

Це цілком природній життєвий інтерес країни, яка вже третій рік поспіль знаходиться в умовах відкритого збройного конфлікту, котрий був спричинений зовнішньою агресією та вже призвів до окупації частин суверенної території.

Українці прагнуть миру, добре знають справжню ціну миру, мають гарний досвід ефективної протидії агресору, своєю послідовною політикою  сприяють мирному розвитку та роблять вагомий внесок у досягнення великої справи миру. 

По-третє, принципи Декларації миру відповідають конституційним засадам Української держави.

Зазначимо, це не лише офіційні декларації та норми Конституції, але й конкретні дії. Зокрема, дії країни, котра з самого поновлення своєї незалежності на початку 90-х років ХХ ст., обрала курс саме на мирний вільний та демократичний розвиток, проголосивши “без'ядерний статус” та  відмовившись від потужного арсеналу ядерної зброї.

За ст. 18 Конституції, українська зовнішня політика має бути спрямована на підтримку мирного та взаємовигідного співробітництва з міжнародним співтовариством на засадах загальновизнаних принципів та норм міжнародного права.

Україна у своїй політиці постійно неухильно та послідовно дотримується принципів та норм міжнародного права, доброчесно виконує свої зобов'язання перед міжнародним співтовариством, визнає примат міжнародного права над національним законодавством.

Мирний демократичний розвиток України гарантований міжнародним співтовариством, потрібно максимально використовувати потенціал цих міжнародно-правових гарантій.

По-четверте, Декларація миру мала б стати додатковим засобом тиску на державу-агресора. 

Зокрема, Декларація акцентує увагу на ряді основних міжнародних обов'язків держав. Наприклад, утримуватися не лише від застосування сили, а й від погроз силою (ст.1); розвивати дружні міждержавні відносини, засновані на повазі принципу рівноправності та самовизначення народів (ст.3); засуджувати незаконну окупацію (ст.3); вирішувати міжнародні спори виключно мирними засобами (ст.6);  об'єднуватися задля зміцнення міжнародних зусиль з налагодження глобального діалогу з метою заохочення культури  терпимості та миру, заснованого на повазі до прав людини й різноманіття релігій і вірувань (ст.8); поширювати культуру миру (ст.10). Тобто декларація передбачає широке коло державних обов'язків, котрі співзвучні з цілями та принципами міжнародного права, за порушення котрих передбачена  міжнародно-правова відповідальність. 

Підкреслимо, мова зараз не про посилення санкційного економічного тиску, здійснюваного окремими країнами, а про повноцінну міжнародно-правову відповідальність держави-агресора. Адже збройна агресія, окупація, грубе порушення територіальної цілісності суверенних держав, нехтування іншими принципами міжнародного права є міжнародними злочинами, за вчинення котрих передбачена сувора міжнародно-правова відповідальність. Зокрема, широкий перелік міжнародних санкцій, передбачених у ст. 51 Статуту ООН.

Стосовно держави-агресора мають бути застосовані саме заходи міжнародно-правової відповідальності.

Навіть хоч зараз, якщо це не відбулося досі, за три попередні роки збройного конфлікту. Тим більш, враховуючи, що у  міжнародному праві діє принцип невідворотності покарання.

...Отже, поручитись за мир — варто, а наполегливо працювати за мир — тим більш, потрібно. Це найнагальніший інтерес не лише національної української, але й міжнародної безпеки.

Мир - велика та благородна мета, хоча й на практиці складна справа.

“Справа миру складніше, ніж вести війну”, - це нещодавно зазначив   поточний лауреат нобелівської премії миру Гонсалес.

Проте, складність будь-яких справ найкращі долається спільними зусиллями.

Досягнення миру — це справа не лише військових, але й насамперед, юристів, дипломатів, волонтерів та послів миру; не лише консолідованими силами суспільства, але й колективними зусиллями усього міжнародного співтовариства. Разом усі — до перемоги, за Мир — у всьому світі.

Прийняття на рівні ООН юридично зобов'язуючого міжнародного закону на основі DPCW — конкретний крок назустріч миру.

Поручительство України за просування цього міжнародного закону — це  визнання лідерства у світовому миротворчому процесі, закономірне та справедливе.