Міхомайдан і 137 днів, які не потрясли Україну Вадим Трюхан

2018-03-04 09:15 22911

 

17 жовтня 2017 року під стінами Верховної Ради України почалася безстрокова акція протесту, метою якої можна сміливо вважати делегітимізацію влади в Україні, зокрема Президента Порошенка, керівництва силового блоку Уряду та провладних народних депутатів.

Відкрито ця мета звичайно не проголошувалася. Навпаки, суспільству пропонувалися цілком актуальні політичні лозунги. Адже більшість громадян підтримують ідею створення Антикорупційного суду та зміни виборчої системи.

Водночас в Майдан - 2 протести не перетворилися.

Чому? Відповідь цілком очевидна.

По-перше, Міхаїл Саакашвілі не тягне на українського месію. І далеко не тому, що він не українець за народженням чи національністю.

Більше того, люди наскільки вже розчаровані керманичами, яким довірялися в минулому, що цю роль не осилив би наразі й ніхто інший з нині живих на планеті Земля яскравих особистостей. Хіба хтось з’явився б типу Ганді, Марії Терези, Лі Кван Ю чи Мандели.

По-друге, влада зуміла уникнути стратегічних помилок, які би зачепили больовий нерв українського народу, як це мало місце, наприклад, у випадку з безглуздим кровавим розгоном молоді на Майдані в ніч з 29-го на 30-те листопада 2013-го року.

По-третє, фактор агресії Росії і загрози великої війни з нею зіграв роль стримуючого фактору. Більшість людей, зокрема й симпатиків того ж Саакашвілі чи інших публічних фігур протестних акцій останніх 4-х місяців, прийняли для себе рішення утриматися від участі в них, не бажаючи бути причетними до ймовірної трагедії для України, якою потенційного могла би стати ще одна революція.

Крім того, неділя 17 грудня стала критичною для Саакашвілі та його соратників. Провокація зі спробою так званого «штурму палацу «Жовтневий» остаточно унеможливила переростання протестних акцій в по-справжньому масові заходи, в яких би взяли участь якщо не мільйони, то бодай сотні чи хоча б десятки тисяч українців.

Сьогодні, 3 березня 2018 року, судячи по всьому, «Міхомайдан" завершився. Принаймні в тому форматі, який ми бачили протягом всіх останніх 137-ми днів.

А чи досягнуто бодай одну з проголошених цілей його провідниками? Та жодної. Законопроект про антикорупційний суд внесений главою держави явно під тиском Заходу, а не протестуючих, Виборчий кодекс ухвалено в першому читанні взагалі випадково і шанси на його розгляд в цілому досі примарні. Ну а про закон про імпічмент, чиюсь відставку чи посадку годі й говорити.

Єдиний, кому зіграв на руку Президент Саакашвілі - це Президент Порошенко. Адже він со товаріщі геніально зіграв роль страшилки для різноманітних груп впливу навколо Петра Олексійовича. В результаті влада наразі консолідована, як ніколи, опозиція ж, як була декоративно-слухняною і розпорошеною, такою і залишилася.

Проте висновки нам, громадянам України, з усієї цієї історії зробити варто. І то невідкладно.

Перший, ключовий. Не революції наразі Україні потрібні і не месії. Настав час усвідомити, що доля країни, рівень життя кожного і навіть свобода залежать від кожного з нас. Не хотіли займатися політикою? Так вона давно вже зайнялася нами. Тож варто засукати рукава, самоорганізовуватися і творити справжні ідеологічні політичні партії, формувати програму розвитку України на 5, 10, 50 років. Оптимально - вийти на створення широкого громадсько-політичного руху з умовною назвою «Українська Альтернатива» по типу того, який в минулому році сформував Президент Франції Макрон. Мета - перемагати на виборах. Будь-яких, - як центрального, так і місцевого рівня.

Другий, не менш важливий. Україна має не лише зовнішнього ворога. Є ще внутрішній. І то не менш підступний і цинічний. Для того, щоб не втратити незалежність і суверенітет як наслідок зовнішньої агресії, вкрай важливо консолідувати зусилля всіх здорових сил суспільства на те, щоб подолати супротив внутрішнього гальма у вигляді олігархії, популістів всіх мастей, корупції і безвідповідальності партійних вождів та олігархічних політпроектів.

І останнє. Казки про те, що скинувши одного царька і поставивши іншого, можна на наступний день прокинутися у щасті, слід відкинути у смітник. Бо так не буває. A priori!

Україні, всім її громадянам та закордонним українцям і іноземним симпатикам треба впрягтися у воза під назвою «будівництво України» і розраховувати свої сили не на коротко-, а на середньостроковий цикл. Для початку.

Зможемо зробити правильні висновки з того, що і чому втратили за 4 роки після Революції гідності й чому «Міхомайдан» це обманка, виборсаємося з того капкану, в який потрапила Україна. Проігноруємо загрози й залишимось у власних теплих домівках, як бувало це вже неодноразово в історії раніше, біди не минути.

А загалом, варто нам всім не забувати азбучну істину,- «завершення чогось - це початок іншого».

Міхомайдан завершився, починаймо етам новітнього державотворення. Впевненно і сміливо. І то кожен на своєму місці і водночас всі гуртом. Бо лиш разом ми, українця, - це сила!

Еще блоги

Новости партнеров

Мы в телеграм

Блоги