«Корейська угода»: чорнила висохли, що далі? Вадим Трюхан

12 червня відбулася історична подія - Президент США Дональд Трамп і Голова КНДР Кім Чен Ин провели саміт в Сінгапурі, під час якого підписали Спільну Декларацію, якою відкрили нову епоху у відносинах між двома країнами.

Десь приблизно такі епітети лунають у публічному просторі протягом останніх декількох днів від сторонників обох лідерів та затятих оптимістів.

Проте проаналізувати що сталося насправді, чому, а головне як розвиватимуться події в регіоні Східної Азії далі слід вже зараз, одразу після того, як висохли чорнила на документі, під яким стоять підписи Трампа і Чен Ина.

По-перше, слід відзначити, що Президенту США дісталася безпрецедентно токсична, як він вважає, спадщина від його попередника Президента демократа Барака Обами. І то починаючи від суто внутрішніх економічних проблем, і закінчуючи добрим десятком міжнародних конфліктів різного типу. Незважаючи на всі його зусилля, досі досягти якогось мало мальськи значимого результату йому не вдавалося. А прорив конче необхідний, зокрема в контексті підготовки до осінніх проміжних виборів та необхідності відволікти увагу американці від розслідування Міллера, яке все ще триває.

По-друге, Північна Корея зіткнулася з безпрецедентним, за своєю глибиною, пакетом санкцій, які по суті поставили під питання спроможність Кім Чен Ина утримати владу у власній країні. Адже не дарма протягом підготовки до саміту від корейської сторони навіть лунали побоювання військового перевороту в країні за відсутності її лідера вдома.

Таким чином, результат, і то позитивний, а краще гучний, був потрібен обом учасникам саміту.

Проте Кім, вочевидь, підготувався до розв’язки значно краще свого амбітного опонента (чи радше вже й колеги).

Корейський лідер розіграв велику геополітичну партію, розклавши пасьянс, як по нотах. При цьому погрози і відвертий ядерний шантаж йшли рука об руку з мирними ініціативами і кроками, в тому числі перемовинами з Сі Цзіньпіном в Пекіні, з Президентом Південної Кореї на кордоні двох країн і з Міністром Лавровим в Пхеньяні. Ба більше, він навіть пішов на жест доброї волі, ліквідувавши два ядерних полігони для випробовувань.

Натомість, Дональд Трамп, готуючись до саміту, лиш розсварився зі своїми найближчими союзниками по НАТО і G7 і зробив декілька провокативних заяв, зокрема щодо повернення Владіміра Путіна до «клубу», роздратувавши не лише цілу низку лідерів демократичного світу, а й багатьох потужних політичних гравців у власній країні.

Таким чином, результат саміту був запрограмований задовго до його початку. Домовились, бо домовитись не могли собі дозволити ніяк a priori. Адже провал був би фатальним для обох з непередбачуваними наслідками як політичного, так і військового плану. Проте домовились так, щоб ніхто не зрозумів про що саме і яким чином та коли самі їхні домовленості будуть втілені в життя. Якщо звичайно будуть.

Отака вийшла проміжна розв’язка по першому гучному зовнішньополітичному успіху, досягнутому адміністрацією Дональда Трампа і ним особисто.

Отакий склав зовнішньополітичний пасьянс до купи молодий, але, як виявилося, вже тертий і перетертий, хитромудрий Кім Чен Ин зі своїми соратниками по імплементації чучхе, винайденої ще його дідом.

А що ж далі? Сценаріїв звичайно безліч, як і завжди. Особливо в цьому випадку, адже Спільна Декларація на 4 пункти без жодної конкретики, це насправді вікно можливостей для всіх. Проте навіть деталізована іранська угода на сто з лишком сторінок, до прикладу, до бажаних результатів не привела нікого, почивши в бозі за одноосібним і доволі дивним рішенням Трампа. «Наші» сумнозвісні мінські угоди спіткала аналогічна доля, їх вже не згадують інакше, аніж як якийсь фіговий папірець, що виконав свою тимчасову місію, хоча росіяни досі їх сакралізують.

Але тут особливий випадок. Помилитися в проробці деталей - це вистрілити собі в ногу. Так що попереду скрупульозна робота на рівні дипломатів, експертів, фінансистів і спеціалістів з багатьох інших сфер, які мають бути покриті майбутніми договорами. При цьому головне питання - спосіб надання гарантій. Адже Кім Чен Ин навряд чи проігнорує історії з провалом Будапештського Меморандуму і іранської угоди, а погрози реалізації «лівійського сценарію» залишаться головним сюжетом для його нічних кошмарів на завжди.

Нам же, українцям, залишається лиш сподіватися на те, що цей перший гучний, як вважає сам Дональд Трамп, успіх не виявиться мильною булькою. Адже успіх врегулювання корейської кризи може стати предвісником й для проривів у питанні навернення в цивілізовані рамки співіснування з сусідами в сучасному світі іншого, в рази і на порядки потужнішого і небезпечнішого, гравця, яким є наш одвічний «брат», а нині агресор - Росія.