Минув тиждень з дня підписання президентом Віктором Януковичем указу про помилування Юрія Луценка. Саме після того, як піна, піднята довкола цієї події в ЗМІ, почала осідати, можна робити певні підсумки першого тижня перебування Луценка на волі та вибудовувати прогнози щодо його майбутнього місця та ролі в політичному житті країни - особливо в контексті можливого впливу на опозицію.
Щодо підсумків:
1. Звільнення з в’язниці «в’язня №2», вистраждане дружиною Юрія Віталійовича Іриною у тісній співпраці з місією Європейського парламенту у складі Пета Кокса та Александра Кваснєвського, яке прогнозувалося вітчизняними експертами і на яке очікувало суспільство, здається, стало несподіваним і не надто приємним сюрпризом для лідерів об’єднаної опозиції.
Тільки цим можна пояснити те, що жоден із лідерів опозиції не приїхав привітати Юрія Луценка зі звільненням до Менської колонії, віддавши перевагу підготовці до участі в акції протесту «Вставай, Україно!». Хоча лідер фракції «Батьківщина» Арсеній Яценюк не зміг не використати інформаційний привід і заявив під час мітингу, що звільнення екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка насамперед заслуга його самого і його прихильників, які не переставали підтримувати ув’язненого.
2. «Акції» Арсенія Яценюка, який до виходу на волю Юрія Луценка вважав себе беззаперечним фаворитом серед опозиційної трійки та мав усі шанси на те, щоби бути висунутим в якості єдиного кандидата на майбутніх президентських виборах 2015 року, почали стрімко падати.
Причина девальвації позиції лідера фракції «Батьківщина» - відповідь екс-міністра МВС на питання про те, хто з трьох лідерів опозиційних сил більше готовий очолити Україну? Луценко сказав: «На сьогоднішній день жоден з цих кандидатів не є самодостатнім лідером, з набором всіх достатніх якостей».
3. Висловлювання Юрія Луценка поставили під сумнів те, що Арсеній Яценюк, Віталій Кличко чи Олег Тягнибок – це повний список кандидатів на президентських виборах на 2015 рік від опозиції.
За словами Луценка, кандидатом має стати «хтось більш мудрий ... хтось більш радикальний, хтось більш рішучий. Однак повного інструментарію, щоб стати лідером нації, поки немає».
4. Луценко хоче бути над процесом.
«Я не хочу вирішувати, хто з них гідний», - зауважує екс-глава МВС. За словами Луценка, він хоче допомогти українцям обрати на посаду президента «не тільки грамотну людину, але і людину, у якої є всі вольові характеристики, команда і програма».
5. Луценко хоче впливати на процес.
Екс-глава МВС анонсував створення громадського «народного руху за третю республіку», який ставить перед собою мету «оновлення та будівництва країни», його кістяк - Тарас Стецьків, Володимир Філенко, Юрій Луценко та Роман Безсмертний. Учасники ініціативи визнають, що вона прив‘язана до майбутніх президентських виборів, а одним з її підсумків стане підтримка одного із кандидатів у президенти.
Саме у тому, що два останні пункти мають суперечності між собою, є найбільша небезпека, яку несе персона Юрія Віталійовича для опозиції. І не тільки.
Гадаю, Луценко був щирим, коли говорив, що, всупереч прогнозам, не стане яблуком чвар у опозиційному таборі. Проте це може відбутися проти його волі.
Невизначеність екс-міністра з підтримкою одного із лідерів опозиції - це ще один ризик для опозиції. Ця невизначеність автоматично призведе до того, що на опозиційному фланзі розгорнеться боротьба за його прихильність і вишикується черга за «благословенням» від Луценка. Це лише питання часу. Кожний із учасників тріумвірату знає, що політична вага екс-міністра - «в’язня сумління» та його вирішальне слово дасть змогу будь кому з них стати єдиним узгодженим кандидатом від опозиції на виборах 2015 року.
Здавалося б, шанси Яценюка схилити Юрія Луценка на свою сторону виглядають більш привабливо. У нього є рейтингова політична сила, послужний список. У його союзників-суперників, Віталія Кличка та Олега Тягнибока, доволі вразливі моменти в юридичній та ідеологічній площинах – Кличко не проживає протягом останніх десяти років в Україні, що ставить під сумнів можливість його балотування на пост президента в 2015 році, а ідеологічні протиріччя Луценка (колишнього соціаліста, який ще у 2005 році говорив: «Ми можемо визнати УПА воюючою стороною. Але на чиєму боці?») з лідером ВО «Свобода» Олегом Тягнибоком – надто промовисті.
Проте є тривожний дзвіночок для Арсенія Петровича та його команди. Одразу після звільнення Юрій Віталійович розкритикував акцію протесту «Вставай, Україна!», головним ініціатором якої є саме нинішній лідер «Батьківщини». Якщо Юрій Віталійович у своїх висловлюваннях відносно цієї акції намагається бути більш-менш толерантним, то заяви його соратників, зокрема Тараса Стецьківа, - чіткі і промовисті. «Я не прихильник того, щоб діяти, як Яценюк - оголошувати дату повстання і потім його коментувати», - заявив Стецьків.
Сумніви щодо можливого крену Юрія Луценка в сторону Арсенія Петровича викликають постаті Тараса Стецьківа, Володимира Філенка та Романа Безсмертного - польових командирів Помаранчевої революції 2004 року. З часу ув’язнення Юлії Тимошенко та Юрія Луценка, ці політики в результаті «оптимізації» лав об’єднаної опозиції, під гаслами необхідності оновлення та омолодження, були відсунуті на узбіччя політичного життя. Нинішнє оточення Луценка – це люди, які не просто мають претензії до Яценюка – це люди, які не визнають в ньому лідера і відверто зневажають (саме так можна охарактеризувати їх ставлення до Арсенія Петровича). Чи той це лідер, про якого говорив Луценко – з необхідними вольовими якостями?
При такому розкладі нічим не менші шанси ніж у Яценюка, заручитися підтримкою Юрія Віталійовича напередодні президентських виборів, має Петро Порошенко. Тепер вже майже по-родинному: Юрій Луценко та дружина Петра Порошенка Марина наступного дня після звільнення Луценка стали хрещеними батьками молодшої доньки депутата та медійника Юрія Стеця.
Наразі це може сприйматися як жарт. Але у кожному жарті…
Можливо у Юрія Віталійовича інша місія – стратегічна, яка полягає в появі політика, гідного бути «лідером нації і організувати дії опозиції». Недарма ж в одному із інтерв’ю після звільнення Луценко сказав, що тактиків в Україні достатньо, а ось стратегів бракує.
Наразі він взяв тайм-аут до осені. Попереду – лікування, робота над написанням ідеологічної платформи нового руху, адаптація до нових умов. Зрештою, формування організаційних основ нового руху «За Третю республіку».
Щоправда, в самому проекті вже є серйозні ідеологічні проблеми: тут мають ужитися в єдиній команді абсолютно різні люди – консерватор та софт-націоналіст Тарас Стецьків і соціаліст за переконаннями Юрій Луценко. Кожен член заявленої нині команди – надто самодостатній, аби вести командну роботу. У кожного – свої амбіції. І у кожного немає своїх людей і своїх прихильників у регіонах – немає регіональних структур, які ще доведеться вибудовувати. Тобто, наразі тут є більше знаків запитань, аніж готових відповідей.
У сухому підсумку: з виходом Луценка на волю поменшало проблем у президента (Україну чи не вперше палко і одностайно вітали на Заході), але збільшилося їх у опозиції. Українська політика стала цікавішою і динамічнішою. Ми наблизилися до підписання угоди про асоціацію з Європейським Союзом. «Бездомні» опозиціонери отримали дах над головою і новий зміст для подальшої роботи. Протестне середовище отримало нового трибуна та потенційного лідера. Українське суспільство як було інертним і статичним, так ним і залишилося – його дуже важко сколихнути.
