Политика Україна—Росія. До Європи разом, чи нарізно?

2011-01-23 12:45 588

Наприкінці минулого року Російський культурний центр у Києві організував презентацію нової книжки професора Оскара Крейчі «Геополітика центральної Європи. Погляд з Праги і Братислави». Сама постать автора цієї праці є цікавою тим, що він водночас викладає в Інституті міжнародних відносин у Празі та Інституті політичних наук у Братиславі, являючи собою таким чином живий об’єкт гуманітарно-наукової спадщини колись єдиної Чехословаччини.

Ще в юності пана професора засудили до умовного ув’язнення за спробу перейти чехословацько-австрійський кордон з метою втекти від комуністичного режиму на Захід. Він працював шахтарем, вступив до Комуністичної партії і це нарешті дало йому змогу отримати вищу освіту.

Незважаючи на те, що Оскар Крейчі постраждав від комуністичного режиму, який у ті часи ототожнювався з СРСР, тобто у першу чергу з Росією, як науковець він виявляє до цієї країни інтерес і активно досліджує перспективи та можливості консолідації слов’янського світу навколо цієї найбільшої держави, що дотепер самоідентифікується як слов’янська.

На думку багатьох учасників дискусії, яка відбулася після вступного слова пана Крейчі, дезінтеграція Чехії та Словаччини спричинила обопільне послаблення потенціалу обох цих країн. Звісно, що проводилися паралелі із роз’єднанням України та Росії. Орієнтацію України на Європейський Союз професор Крейчі прокоментував короткою фразою: «Україна зі своїми соціальними проблемами у Євросоюзі просто не поміститься». І це є правдою. Слід додати, що окрім соціальних проблем Європі важко буде переварити й корупцію неефективної української влади та низький фаховий і загальнокультурний рівень значної частини наших громадян. Словом, справді у Європі нас не чекають. Хіба, в індивідуальному, персоніфікованому порядку, як це продемонструвала Чехія, надавши політичний притулок колишньому міністрові економіки України Богданові Данилишину. Щодо цього окремо взятого громадянина українська влада блискуче виконала обіцянку запровадження безвізового режиму з ЄС, бо відтепер він має змогу безперешкодного пересування всіма країнами Союзу.

Росію не можна розглядати як альтернативний Європі єдиний вектор тяжіння українських цивілізаційних інтересів, бодай з огляду на те, що російська влада повсякчас декларує прагнення до стратегічного партнерства саме з Європейським Союзом. Звісно, якби Росії вдалося вести діалог з ЄС з позицій того, що вона представляє не лише власні інтереси, а хоча б інтереси кількох країн колишнього СРСР, то її розглядали б як більш впливового і бажаного партнера — геополітичного лідера.

Наразі, підстав для таких амбіцій стає все менше з кожним днем. Ідея слов’янської консолідації вмерла так і не народившись, через те, що більшість слов’янських країн Європи вже є членами, як ЄС так і НАТО. Безперспективною виглядає й ідея особливих стосунків з традиційно православними країнами, бо вони також у своїй більшості вже з іншого боку переговорного столу, або, як у випадку з Грузією, по той бік фронту.

Залишається інтеграція за ознакою подібності політичних систем та етико-культурних засад діяльності політичних еліт. До речі, у випадку з Україною така інтеграція також починалася з індивідуального рівня, коли подібно до того, як пан Данилишин знайшов притулок у Чехії, Росія у 2005 році прихистила кримінально переслідуваних в Україні високопоставлених українських службовців часів президентства Леоніда Кучми. Йдеться про Руслана Боделана, Ігоря Бакая, Миколу Білоконя...

Очолити як геополітичний лідер такі країни, як Азербайджан, Білорусія, Казахстан, Туркменістан, Україна... завдання непросте, а можливо, й нездійсненне. Крім того, що вони опинилися, або можуть ближчим часом опинитися серед паріїв у демократичному світі, а також архаїчності їхніх економік та соціальної інфраструктури, ці країни ще й мають численні проблеми у взаємовідносинах. Й не можна стверджувати, що з цього не скористаються інші геополітичні гравці. Досить згадати нещодавню домовленість про запуск у передбаченому первинним проектом напрямку нафтопроводу Одеса—Броди в інтересах Білорусії та України, або тристоронньої угоди між Європейським Союзом, Азербайджаном і Туркменістаном щодо будівництва газопроводу до Європи через Туреччину — в обхід Росії.

Лідерські позиції, на які претендує Росія, не можуть бути реалізовані у промислово-технологічній, технократичній площині. Тут рівень відставання від розвинутих країн давно набув ознак нездоланності, отже, джерелом сучасних технологій для країн колишнього СРСР лишатимуться країни Заходу, а також Японія, Китай, Південна Корея. Поглинання економічної інфраструктури країн колишнього СРСР російським одержавленим капіталом означає стале збільшення їхнього технологічного відставання від решти світу.

Натомість, окрім зацікавленості у російських грошах, енергоносіях та ринку збуту промислової і сільськогосподарської продукції на все ще чималому російському ринку, у країнах, де традиційно є потужними русофільські настрої, могли б стати саме культурно-гуманітарні проекти.

Є очевидним, що у цьому напрямку докладаються певні зусилля, і Російські культурні центри у Києві, а також у Львові, Криму є ефективними інструментами такої діяльності. Дискусії, кінопокази, презентації сприяють особистим контактам представників різних професійних середовищ і дають змогу порівняти уявлення активних представників компетентної громадськості України та Росії щодо найширшого переліку суспільного буття в обох країнах.

Така діяльність повинна бути симетричною. Громадяни України мають право очікувати аналогічної активності від українських дипломатичних установ у Росії та сприяння такій діяльності з боку російської влади.

Судове рішення, прийняте за позовом Міністерства юстиції Російської Федерації щодо ліквідації Національно-культурної автономії українців у Росії і скандали навколо Бібліотеки української літератури у Москві жодним чином не сприяють порозумінню та розвитку гуманітарних контактів між двома суспільствами.

Підсумовуючи свій виступ на презентації книжки професор Крейчі сказав: «Кепсько залишатися самому у цьому дикому економічному світі». З цим неможливо не погодитися. Лишень слід додати, що партнерство і співробітництво — це завжди рух у зустрічних напрямках.

 

Еще новости в разделе "Политика"

Путешествия
Лучшие места зимней Канады
Афиша
15 ГРУДНЯ У ПРОКАТ ВИХОДИТЬ ФАНТАСТИЧНИЙ ЕКШН «БУНТАР ОДИН. ЗОРЯНІ ВІЙНИ. ІСТОРІЯ»
Красота
Сексуальные французские фермеры в календаре 18+
Психология
9 способов выбросить из головы негативные мысли, возникающие снова и снова

Новости партнеров

Мы в телеграм