Мир Мережевні секрети

2011-03-03 19:21 800

Можливості, створювані інтернетом, поширюються на нові й нові сфери нашого буття. Інколи мережа допомагає робити відкриття у наукових царинах, які, здавалося б, давно та ретельно досліджено.

Так, несподіваним чином, інтернет прислужився вітчизняному Шевченкознавству. Пошуковий портал Google запровадив програму оцифровування бібліотечних архівів в усьому світі. Серед них виявилися і підшивки російських часописів позаминулого сторіччя за кілька десятків років, що видавалися, зокрема, у Петербурзі. Науковцеві з Київського університету Михайлові Назаренку спало на думку за допомогою функції автоматичного пошуку віднайти там ім’я Тараса Григоровича. Результатом стало наукове відкриття. Дату першої прижиттєвої згадки Кобзаря у російській пресі було відсунуто на кілька місяців, а також віднайшлося близько сорока раніше невідомих друкованих повідомлень про нього.

Аналогічним чином, через Google Назаренко встановив і дату першої публікації про Тараса в англомовній літературі — 1855 рік. Тоді борець за незалежність Польщі князь Владислав Красовський видав у Лондоні книжку, що стосувалася болючого для Європи польського питання. У ній була згадка й про поета і художника Тараса Шевченка, який перебуває на засланні, відправлений туди російським царем Миколою I.

Якби не Google, то лише випадковість могла б допомогти дізнатися про нові подробиці Тарасової біографії. На жаль, маститі вчені-гуманітарії старшого покоління часом недооцінюють мережні технології як сучасні інструменти дослідження й пізнання, і тому поступово втрачають динаміку наукового пошуку, та, відповідно власну конкурентоспроможність порівняно з сучаснішими колегами.

Приклад також сучасних підходів у винятково консервативному суспільному інституті — Церкві явив нещодавно своїм безпрецедентним, як для нинішньої України, вчинком кардинал Любомир Гузар. Він зрікся сану предстоятеля Української греко-католицької церкви, щоб «ще теплою рукою» передати жезл першоієрарха молодшому наступникові.

За сьогоденними мірками, це добре обдуманий крок. Він вже сам собою модернізує та мобілізує Церкву, але кардинал пішов ще далі. Він, вже не як високий владика духовний, а просто як людина, чернець, українець закликав усі Церкви України, що належать до спадковості та традиції Володимирового хрещення, об’єднатися у єдину Церкву. Хоча така пропозиція бентежить та викликає заперечення і у православних, і у римо-католиків, але слово сказане, а воно, як відомо, було спочатку. Це виклик. Знову, даруйте за маркетинговий жаргон, — це гра на випередження. Три православні Церкви України мусять визначати й оприлюднювати власні позиції з цього питання. Чим довше мовчали їхні ієрархи, тим менше така позиція знаходила б розуміння парафіян і суспільства загалом. Процес може й піти, і Україна знову має шанс опинитися у вирі духовно-цивілізаційних зрушень.

А про те, що такі зрушення є можливими свідчить інша подія, яка знову повертає нас до імені Тараса і літератури загалом — сучасної української літератури. Комітет із присудження Шевченківської премії з літератури, визнав її лауреатом минулого року письменника Василя Шкляра, автора роману «Чорний ворон», інша назва — «Залишинець». Твір побачив світ одразу у двох видавництвах, тому й входить до історії літератури двойменним. Він описує події початку двадцятих років минулого сторіччя, коли українське селянство зі зброєю у руках захищалося від навали більшовиків, відстоюючи право бути господарями на власній землі.

У сучасних умовах таке рішення Комітету є ні чим іншим, як інтелектуальним протестом-викликом українській дійсності. Хоча роман В. Шкляра і стосується подій майже вже сторічної задавненості, та занадто вже дражливим є його зміст як з точки зору сучасного міжнародного становища України, так і в умовах наближення моменту початку продажу землі.

Такі різні три епізоди з нашого суспільного буття мають своїм спільним знаменником лише одну позицію — Україна не скніє на цивілізаційних задвірках Європи, вона динамічно розвивається, як технологічно сучасне, багатогранне та складне суспільство. От якби це збагнули ще й ті, хто з усієї своєї консервативної сили намагається лишити країну в минулому. Утім, незабаром їм для цього просто не вистачить технологічних можливостей, а головне — розуму.

Еще новости в разделе "Мир"

Животные
Останки мамонта в метро Лос-Анджелеса, или Обычный день в американской подземке
Стиль жизни
Авиаперелёт: 5 вещей, о которых необходимо позаботиться заранее
Стиль жизни
1, 2, 3… Бокала вина
Путешествия
Лучшие места зимней Канады

Новости партнеров

Мы в телеграм