Сто років тому в ці дні у Києві йшов суд над євреєм Менахемом Менделем Бейлісом — прикажчиком цегельного заводу. Процес тривав з 23-го вересня по 28-ме жовтня. Сторона звинувачення твердила, що М. Бейліс із ритуальною метою вбив Андрія Ющинського — дванадцятирічного учня Києво-Софіївського духовного училища.
Це звинувачення публічно підтримувалося російськими націоналістами-чорносотенцями, включно з міністром внутрішніх справ Російської Імперії Іваном Щєгловітовим. Київських слідчих, які не знаходили достатніх підстав для висунення звинувачення, усунули від участі у слідстві. Справу вели слідчі з Петербурга.
До суду її було передано у ситуації громадського психозу, коли на численних зборах та мітингах чорносотенці вимагали неодмінно повісити «жида-дітовбивцю». Добір присяжних було здійснено таким чином, щоб вони належали до тих суспільних верств, де за уявленнями влади, антисемітські настрої були найпоширенішими. Серед присяжних були семеро селян, двоє міщан, три дрібних службовці.
Головуючий на суді, підбиваючи для присяжних підсумки слухань, практично виголосив ще одну обвинувальну промову. Сторона звинувачення з метою тиску на присяжних доправила у зал суду мощі св. мученика Гавриїла Білостокського, канонізованого у 1820 році, як «замордований іудеєм». За кілька годин до кінця процесу у Софії Київській — у сотні метрів від приміщення суду — почався заупокійний молебень за невинно убієнним отроком. Здавалося, що немає жодного шансу на виправдувальний вердикт.
Однак, влада не врахувала звичайного людського сумління. Попри шалений психологічний тиск присяжні виправдали Бейліса. Не лише тому, що побачили сумнівність доказової бази, але й через те, що усвідомили політичний підтекст справи — вже тоді у Російській Імперії влада намагалася народне невдоволення спрямовувати на інородців.
У публіцистичних текстах не заведено наводити довідкових матеріалів, проте у ці дні варто згадати імена громадян, які власне почуття справедливості та свою совість поставили вище за острах бути упослідженими владою та частиною обивателів-сусідів.
Отже:
Митрофан Кіндратович Кутовий — селянин з села Хотів;
Сава Феодосійович Мостиський — київський візник;
Георгій Олексійович Оглоблін — чиновник;
Костянтин Степанович Сіньковський — службовець пошти;
Порфирій Лаврентійович Клименко — селянин, працівник Деміївського складу;
Митрофан Іванович Тертичний — житель села Борщагівки;
Петро Григорович Калитенко — службовець київського вокзалу;
Фауст Якович Савенко — селянин із села Кожухівка;
Архип Григорович Олійник — селянин з Гостомеля;
Іоасаф Антонович Соколовський — селянин;
Іван Григорович Перепелиця — домовласник на Вознесенському узвозі, контролер київського трамвая;
Макарій Давидович Мельников — губернський секретар , старшина присяжних.
