Якщо ви ще не знайомі, маю честь рекомендувати — Аскольд Четвертинський, герой романів Костянтина Матвієнка.
Якось у книгарні я придбав чотири книжки молодих сучасних письменників: Любка Дереша «Арх» з посвятою «Терезі, шукачці свободи, любительці кашалотів». Зразу ясно про що. «А скоро почне діяти? — спитала вона. — Так, по-справжньому, хвилин через десять. Повний малевич». І за цим пояснення: «Малевичі — зони підвищеної семантичної невизначеності, квадранти поглинання інтерпретацій. Археманти вважають малевичі отворами до вертикального способу існування, що веде безпосередньо до антицентру».
«...і в очах стало МОКРО. Без пауз відміряла декілька крапель у друге око. Втягнула носом сльози й швидко почала обертати очима за годинниковою стрілкою».
Роман Наталки Сняданко «Чебрець в молоці» без присвят, проте теж зрозуміло про що: «Вона приїхала до того містечка разом із мамою й тодішнім маминим коханцем, відомим на всю країну політиком.
... Але до огляду міста Ліля так і не дійшла, точніше щось вона там оглядала, але голова її була зайнята цілком іншим.
Сексуальний досвід Лілі на той момент уже налічував трьох чи навіть чотирьох партнерів, якщо рахувати і той п’яний випадок...»
У «Депеш Мод» Сергій Жадан епіграфом мотивує читацьку зацікавленість «Суддя — западліст: він не любить «Металіст» Це дозволяє йому протягом усієї подальшої історії про трьох друзів Вані Карбюратора, який має встигнути на похорон, беззастережно різати правду матом.
Без надії побачити світло у кінці тунелю розгортаю роман Костянтина Матвієнка «Час настав» і дивуюся посвяті: «До 70-річчя мого батька».
Довічний конфлікт батьків і дітей у час комунікаційного вибуху та інформаційного цунамі спростився до майже марксової тріади «Гроші — давай — гроші».
Абсолютно різні поля читання, зникнення загальновідомих літературних і навіть кіношних цитат, розподіл на «інтернет — недоінтернет — неінтернет» громади, випробують укоріненість родових і ментальних рис або просто ріжуть серпом по шансах на порозуміння поколінь.
Проковтнувши, як виявилося, перший роман, порадівши появі у сучасній українській літературі книжки, яку можна беззастережно подарувати синові, придбав третій роман «Багряні крила» з посвятою автора своїй мамі.
Тепер сподіваюся на подарунок від сина — другий роман Костянтина Матвієнка «Гроза над Славутичем», який після перевидання має з’явитися у продажу.
Що ж такого особливого у пригодах головного героя романів — студента «справжнього Університету», киянина, нащадка старовинного українського князівського роду Аскольда Четвертинського?
Фокус саме полягає у тому, що нічого особливого нема. Якщо не вважати за таке любов до Батьківщини, бажання дізнатися правду про пращурів, віру у щирість кохання, вміння цінувати дружбу, чесність, порядність, бажання надихатися високими ідеалами людськості. Ловлю себе на відчутті, що написане нагадує характеристику для вступу до... І наражаюся на запитання: «А кому, власне, потрібні такі молоді люди?» Хто подає подібний приклад для наслідування? На яких екранах таких людей можна побачити? На яких хвилях почути? На яких шпальтах про них прочитати? А може, серед таких є ті, хто досяг визначних посад? І чи батьки таких можуть бути спокійними за їхню долю у нашій країні?
Герой Костянтина Матвієнка цілком український Джеймс Бонд. Сюжетне напруження єднає «Час настав» і «Багряні крила» з трилогією Френсіса Копполи «Хрещений батько». Фантастична подорож у часі нагадує фантазії братів Стругацьких. Прив’язки до часу з гумором на кшталт Ільфа і Петрова. Мер Хмельченко, президент Борщенко, «Єдиний чоловік в уряді», на косу якої «в натуре» забороняється «крошить батон»; Любка Вседрючка, справжнє ім’я якої Максим Приколка згадуються з доброю посмішкою прощення в ситуаціях і вчинках, скажемо тактовно, неоднозначних.
Древні індійці вважали, що є лише чотири теми, що варті уваги митця. Перша — божества, друга — добро і краса, третя — подвиги героїв і кохання, четверта — типажі людей.
Усе це ви знайдете у творах Костянтина Матвієнка. І ще в них є зацікавлений аналіз сьогодення і прогноз на майбутнє.
Жоден фантаст не передбачив появи інтернету. Проте події, що відбуваються на нашій планеті, демонструють ознаки приходу з ним нової цивілізації. Сучасна економіка демонструє власну самодостатність і нездатність людини керувати нею. Тоді навіщо уряди? Хіба нема інтернет-торгівлі, інтернет-медицини, інтернет-науки в інтернет-цивілізації без урядів і кордонів? Епоха нанотехнологій ще раз демонструє велич мікроскопічного і умовність величезного. Нано — стиль, або «нанізм» приходить на зміну універсальному постмодернізму.
Саме вдумливі спостереження майже непомітних змін в людині та людстві, зафіксовані пером письменника, і проголошують: час настав. І не для «трудових буклей та тискотек» скажу ще раз, цитуючи І. Кочевих, а для славнохарактерних славоукраїнців. Видавництво «Теза» упродовж двох років видає цей роман вже вдруге, започаткувавши ним цикл «Крізь брами українських часів».
