Єврохитрощі

З огляду на безпрецедентну інтенсивність зусиль ЄС щодо підписання з Україною Угоди про асоціацію, вона — угода, є стратегічно важливою не лише для «нас», але й для «них».

Справді ЄС у своїй історії не укладав більш все охоплювального та детального документу з окремо взятою державою, ніж той, який планується підписати у листопаді у Вільнюсі. Тому, і відповідальність європейських дипломатів за те, щоб підписання не зірвалося є надвисокою.

Прагматичні європейці заклали у плановану Угоду норму, згідно якої її «політична», надбудовча частина набирає чинності лише після ратифікації усіма 28-ма країнами — членамси ЄС та Україною, а от «економічна», базисна діятиме з 1-го лютого, без усіляких ратифікаційних формальностей.

Позаяк європейці ніколи й не приховували того, що економіку та безпеку вони ставлять понад усе, то зрозуміло, що їхній інтерес до співпраці з Україною є передовсім економічним. Важливість створення Зони вільної торгівлі з Україною зумовлює те, що ЄС може навіть поступитися у такому дражливому питання євро-українських взаємин, як свобода Юлії Тимошенко.

Зробивши вигляд, що сприймає, наприклад, ухвалення закону про право засуджених на лікування за кордоном як вагомий крок до звільнення Юлії Володимирівни, європейські керівники далі вже ставитимуть умови її визволення в процесі ратифікацій угоди у майже трьох десятках країн. Цей процес необмежений у часі.

В разі підписання Угоди, зона вільної торгівлі працюватиме з 1-го лютого, що, власне і потрібно європейцям перш за все. Українські ж громадяни, тим часом, і далі стоятимуть у чергах до консульств країн ЄС за візами. Їх, як і нині, пропускатимуть на кордонах країн Європи за особливою процедурою, бо «візова» складова Угоди належить до її «надбудовчої» частини.