Люди, ми переможемо.
Ми переможемо, бо ми - не політики, ми слабкі у політиці, і якраз у цьому секрет, адже на наших очах епоха політики згоріла у вогні. Той, хто досі продовжує займатися політикою, ніби нічого не сталося - недалекоглядний дурень.
Політика - це сфера розуму, компромісів, розрахунків, домовленностей, - "мистецтво можливого". Але цієї зими сталося неможливе. Ми перемогли силу, яка була непорушною, невідворотною. Перейшли межу, до якої боялися навіть наближатися, власними ногами зайшли туди, куди політика заводила лише звивистими і довгими шляхами.
Непідготовлені перемогли тренованих, неорганізовані - організованих, неозброєні й бідні - багатих і озброєних. Слабкі перемогли сильних, і самі стали сильними, назавжди.
Ми просто з вулиць входили у коридори влади. Тріснула історична площина, на кілька місяців ми рвонули кудись вгору, де нема політичних понять, а є поняття з книжок і пісень - честь, вірність, звитяга, взаємодопомога, єдність.
Майдан чітко розставив, де правда, а де брехня. Хто свій, а хто - чужий. У чому сила, і де слабкість. На Майдані не існувало напівтонів, бо там кожен зустрівся з тим, з чим неможливо домовитися, і переміг його - в країні, і в самому собі.
Ми побачили, що спроби торгуватися не працюють. Вогнем і кров'ю, страхом і люттю, натхненням і відчаєм ми затямили, що до перемоги веде лише прямий шлях, а прямий шлях - це шлях серця, а не розуму. Саме воно привело кожного з нас на Майдан, і там сплело ниточки доль у міцний канат.
Кожен з нас йшов по життю шляхом серця, - боролися за якісь дрібні, але принципові справедливісті, - і ось ми почули поклик, вийшли на площу, і там побачили один одного. І зрозуміли, що не самотні.
Ми відчули, які ми могутні, коли разом.
Це назавжди, друзі. І тому ми переможемо.