Не сміє бути в нас страху

Так починається одна із стрілецьких пісень, яка згодом ввійшла до пісенного багажу українських пластунів. Написав її під час визвольних змагань на початку минулого століття військовик легіону Українських січових стрільців Роман Купчинський. Він брав участь у боях на горі Маківці, командував сотнею, пішим полком, згодом був інтернований у таборі для старшини на території Польщі. Через десятиліття забуття він повернувся до нас як поет, прозаїк, композитор, громадський діяч.
Його пісня «Не сміє бути в нас страху» набула в 30-ті роки двадцятого століття надзвичайного поширення на теренах Західної України і стала народною.
Пісню до цих пір співають нинішні українські пластуни, нащадки і продовжувачі слави славних українських стрільців.
«Пласт» як молодіжний рух відродився в Україні наприкінці 80-х - початку 90-х років минулого сторіччя. За цей час завдяки організації постало не одне покоління справжніх захисників Батьківщини, які своїм життям відстоюють незалежність і свободу українського народу в боротьбі з російським агресором.
На початку червня ц. р.у Тернополі на стіні Технічного коледжу університету ім. І. Пулюя відкрили меморіальну дошку на честь Віктора Гурняка — фотокореспондента, волонтера і пластуна, бійця батальйону «Айдар», який загинув у зоні АТО в жовтні 2014 року. Ще не так давно він, один із засновників місцевого пластунського куреня, ставив юнакам у приклад Героїв УПА, січових стрільців. Зараз він сам навічно став прикладом жертовності та величної особистої Гідності для наступних поколінь Героїв України.
Менше місяця тому Україна прощалась із ще одним вихованцем «Пласту» (в організацію він прийшов ще в шестирічному віці) Миколою Гордійчуком, співаком гурту DenDi. Боєць батальйону особливого призначення «Гарпун», до задач якого входили розвідувальні та протидиверсійні заходи, Микола Гордійчук загинув під час виконання бойового завдання.
Вихованці «Пласту» сьогодні воюють проти путінських терористів-загарбників на Донбасі у складі підрозділів Збройних Сил та Національної гвардії, МВС та добровольчих батальйонів. А в Україні шириться цей молодіжний рух, набирає потужності на теренах всіх областей. В рядах молодих пластунів-патріотів нині зростає майбутнє України.
Наразі «Пласт» шириться завдяки ентузіазму його учасників та вихованців. Але справа виховання патріотичних поколінь мала б отримати підтримку і з боку держави. Але підтримки не формалізованої, директивної, а мотиваційно-спонукальної та координаційної, де головними чинниками залишалися б ініціатива та креативність молоді.
Нещодавно Голова Пласту в Україні Ярослав Юрчишин за підтримки представників громадських організацій звернувся до суспільства щодо сприяння розвитку системи освіти України шляхом впровадження гри "Джура".
Всеукраїнська дитячо-юнацька гра «Сокіл» («Джура») започаткована ще у 2008 році, однак тривалий час державні мужі її намагались не помічати, водночас активно, на рівні директивних документів, пропагуючи радянську військово-патріотичну гру «Зарніца». Що ж, прийшла пора повернутись до своїх витоків-джерел та започаткувати не стільки створення традиційних форматів - загальнодержавної програми національно-патріотичного виховання молоді, скільки зосередитися на мотиваційних середовищах - поширення і впровадження знань про малу батьківщину, сусідів по регіону, можливостях розвитку тощо. І все це має слугувати базою для загальнонаціонального росту гордості за Україну.
В системі освіти це має відбуватися найорганічніше, оскільки відбуватиметься на первинних етапах становлення особистостей. Тим більше, що нормативна база для проведення вишкільних наметових таборів цьогоріч затверджена. Вона має стати остовом для підходів до загальнонаціонального патріотичного виховання. Дуже важливо, щоб ця база не перетворилась в кальку звітності минулих часів, а стала основою для створення у майбутньому креативно-інноваційних програм, систем, технологій розширення знань і розуміння своїх перспектив у світі - від маленької громади до столиці.
Такі потужні програми (з адаптацією до колориту регіонального буття) мають об’єднати зусилля всіх патріотично налаштованих організацій, ініціативних груп та окремих активістів задля виховання нашої юні, яка сьогодні демонструє не показний, а справжній Героїзм - і в Небесній сотні Майдану, і в Небесних батальйонах АТО .
Дух і стиль пластунів варто було б перенести на підготовку наших професіоналів, що додало б ментальної мотивації служінню Україні.
Особливо важливим це виглядає з огляду на зростаючу різноформатну агресивність путінських терористів на Донбасі. Без домівки, а інколи і без родини залишились тисячі наших співгромадян, серед яких чимало дітей шкільного віку. Ми не маємо права допустити, щоб вони зневірилися в Україні і втратили снагу до відбудови своєї майбутньої долі після втрати дитинства і юності. Літні вишкільні табори «Пласту» по всій Україні могли б стати тим незгасним багаттям, яке б запалило вогонь патріотичного лицарства в душах наших юних співгромадян, дало поштовх до формування стійких характерів захисників Батьківщини. Тих, хто гаслом свого життя візьме невмирущі строки Романа Купчинського - «Не сміє бути в нас страху».