Біженці в Європу. Український ракурс

На тлі наймасштабнішого після Другої світової війни напливу біженців в Європу, який загрожує паралізувати ЄС в разі незнайдення виходу з ситуації, ось уже на протязі декількох місяців роздаються застереження щодо біженців з України. Про цю проблему говорив нещодавно президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер, оголошуючи у Європарламенті план розподілу між країнами — членами ЄС 160 тисяч біженців. Цю ж тему ще у травні піднімав представник Управління ООН у справах біженців Вінсент Кошетель. Президент Чехії Мілош Земан на днях виступив із закликом приймати у себе на батьківщині біженців з України, а не з Африки та Близького Сходу.
В самій Україні на тлі гострої боротьби політичних сил, зокрема, за прийняття змін до Конституції, передвиборних баталій на всіх рівнях, підняття тарифів на ЖКГ проблема біженців (офіційно - внутрішньо переміщених осіб), відійшла навіть не на другий, а на п’ятий — сьомий план.
А варто пам’ятати, що за даними ООН мільйон триста тисяч наших співгромадян стали вимушеними переселенцями (ще мільйон вже покинули країну).
Хто ці люди? Які категорії населення вони представляють? Які проблеми, окрім житла і роботи, потрібно для них вирішити?
Звернемось знову до даних ООН. Понад 60 % вимушених переселенців в Україні, за даними Управління ООН у справах біженців, люди старше шестидесяти років. Це особи передпенсійного і пенсійного віку, яким потрібна увага та постійне житло, тобто повне державне забезпечення. І саме ця категорія залишиться в країні, бо більше нікуди діватись. Країну покидає найактивніша частина населення.
Як свідчать дані Державної служби статистики, за січень 2010 - червень 2012 років майже 3,5 % наших співгромадян віком 15 до 70 років шукали роботу (або вже працювали) за кордоном. В 2013 році ця цифра виросла ще у 1,5 рази. Загалом понад три мільйони українців воліють покинути країну. Бойові дії на Донбасі лише підсилюють це бажання.
За таких умов в державі мала б давно діяти цільова програма щодо допомоги переселенцям з Донбасу (а ще ж існує проблема переселенців з Криму). Однак лише в липні 2015 року, майже через півтора року після анексії півострова і початку бойових дій на сході країни, уряд згадав про необхідність запуску кількох державних програм стосовно Донбасу, зокрема, щодо комплексної державної програми з підтримки та соціальної адаптації переселенців (рішення щодо цього Верховна Рада прийняла ще минулого року).
Зволікання з боку держави в питаннях надання допомоги переселенцям з Донбасу та Криму, соціальної адаптації внутрішньо переміщених громадян, відсутність належної уваги до дітей, які відчули на собі жорстокість бойових дій, ігнорування проблем переселенців-інвалідів — це далеко не повний перелік відкладених соціальних вибухів в державі.
Таким чином, непрацездатна частина переміщених осіб залишатиметься в Україні, а значна частина найактивнішого населення може поповнити ряди трудових мігрантів європейських країн. До агресії Росії на Донбас кількість претендентів на працевлаштування з України складала в Польщі 14%, Чехії та Італії — 13, Іспанії, Португалії — 2 % від загальної кількості осіб, які покинули країну. Після подій на Донбасі ці цифри можуть суттєво зрости.
Виграє від цього держава чи ні — питання риторичне.
Тут слід пам’ятати про те, що в міграційній масі українців, які кинуться в Європу, можуть опинитися і бойовики з Донбасу та агенти російських спецслужб. Вони легалізуються згодом в Україні якраз через перебування в Європі. Передбачити їхні дії після повернення в Україну зовсім не важко. А враховуючи, що через Україну з Росії поступає потік біженців з азійських країн до ЄС, ситуація видається зовсім не райдужною.
Варто звернути увагу на ще один факт. Починаючи агресію на Донбасі, Путін передбачав хаос в Україні і те, що натовпи біженців хлинуть не лише в центральну і західну Україну, але й в Європу. І тоді питання України як недодержави (в постановці Путіна) стане очевидним всім світовим лідерам. Так не склалося і Кремль терміново заходився розробляти нові геостратегічні сценарії.
Тому досить симптоматичною тут є і заява друга Путіна чеського президента Земана. На відміну від інших політиків, які висловлювали занепокоєність гіпотетичним потоком біженців з України, він подає це як безперечний факт найближчого майбутнього. Відтак можна припустити, що саме сценарій катаклізмів в регіонах України, далеких від Донбасу, буде найближчим часом запущений Кремлем на території нашої держави. Моделювання таких катаклізмів та координація дій європейських партнерів Москви очевидно відбуваються протягом останнього часу відповідними структурами російських спецслужб.
На жаль, європейська спільнота, намагаючись дати раду черговому виклику континентальній стабільності - міграційній навалі - не усвідомила, що ця широкомасштабна проблема є штучною і насправді біженці — це глобальний терористичний тренд боротьби з середовищами миру в сталих країнах демократії і добробуту. І це питання необхідно розглядати на найближчій, до того ж ювілейній, сесії ООН, де визнати нарешті Росію державою-терористом.
Що ж стосується України, то нагальним залишається невідкладне вирішення проблем внутрішньо переміщених осіб, особливо напередодні зимового сезону. Це завдання має стати для уряду першочерговим. Крім того, ці дії варто координувати з представниками ЄС, які опікуються біженцями, та Управлінням ООН у справах біженців. Спільними зусиллями можна швидше подолати всі проблеми. Системні зволікання грають проти нас. Але час ще є.