Інтеграція біженців в Україні або що робити іноземцю в Україні
Всім відомо, що Україна є не тільки транзитною країною в Європу для багатьох країн Третього світу. Саме після війни в Сирії, військових подій в Афганістані, Сомалі, Судані, Іраку, особи, які потребують додаткового захисту приїжджають в Україну як за можливість жити та мирно існувати. На жаль, суспільство часто не розуміє такі наміри та асоціює даних осіб з негативом у суспільстві. Однак, саме судження не за кольором шкіри, віросповіданням чи взагалі за національністю ніколи не було і не є ознакою мирного співіснування, бажанням працювати та мати ті самі права, що і більшість громадян в Європі чи Америці.
Завдяки Державній міграційній службі України (ДМС), міжнародним організаціям, (UNHCR, IOM та ін.) громадським організаціям («Право на Захист», «Рокада» та ін.) проводиться титанічна робота у питаннях соціальної інтеграції біженців в Україні. Деякі організації допомагають у вивченні іноземної мови біженцям, деякі забезпечують разом з ДМС житлом у спеціальних гуртожитках.
Так, відділ соціальної інтеграції Управління у справах біженців Головного управління Державної міграційної служби, зокрема, новий молодий штат співробітників, намагається реанімувати Робочу Групу при КМДА за участю відповідних профільних міністерств щодо практичного виконання «Плану заходів щодо інтеграції біженців та осіб, які потребують додаткового захисту, в українське суспільство на період до 2020 року». Вже ініційовано ряд звернень до мера Києва В.Кличка щодо активізації даної Робочої групи, мета якої переглянути вцілому виконання вищевказаного Плану заходів разом з відповідальними державними структурами.
Однак, всі ці питання є першочерговими для державотворців, а що робити особам, які отримавши статус біженця в Україні не знають де себе реалізувати в новій для них країні? Як їм інтегруватись в українське суспільство та взагалі бути корисним собі та державі, яка їх прийняла?
Перш за все, особа, яка отримала статус біженця повинна розуміти, що її статус та перебування в країні забезпечується Конституцією України, Конвенцією ООН «Про статус біженців» 1951р., Конвенцією ООН «Про захист прав людини і основоположних свобод» 1952р., Конвенцією ООН «Про права дитини» 1989 р., на обов’язковість застосування яких надано Верховною Радою України, Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та інших нормативних актів.
Безперечно, що знання мови є важливим аргументом у подальшій інтеграції особи в Україні. Саме тому, завдяки UNHCR, Громадським організаціям, ряд біженців мають можливість вивчати мову безкоштовно на спеціальних курсах та отримати відповідні дипломи про знання мови, які допоможуть їм працевлаштуватись.
Інформаційно-консультативну допомогу з питань вивчення української мови, культури, державного устрою України можна отримати у науково-методичних центрах управлінь освіти районних в місті Києві державних адміністрацій, на базі Інституту післядипломної освіти Київського університету імені Бориса Грінченка.
Протягом звітного періоду УВКБ ООН проводило курси української мови для осіб, які знаходяться під його опікою, у чотирьох регіонах: Київ, Біла Церква, Одеса та Закарпаття. 129 осіб були зараховані на курси. У цілому, наразі на курсах навчаються 175 осіб.
УВКБ ООН продовжує надавати гранти на самозабезпечення особам під його опікою. Протягом першого півріччя 2015 року УВКБ ООН провело одне засідання комітету з грантів по самозабезпеченню. Було розглянуто 60 заяв, з яких 17 заяв були затвердженні на оплату: 13 - на започаткування власної справи, та 4 - на продовження або закінчення освіти. Загалом допомога була надана 34 особам включаючи членів сім’ї тих осіб, які отримали грант.
У 2014 році у місті Києві працює близько 160 шкільних осередків дружби, діяльність яких спрямована на налагодження освітніх та культурних зв’язків навчальних закладів м. Києва з представниками інших країн столиці України. Члени осередків дружби проводять низку заходів для учнів та їх батьків (семінарів, конференцій, фестивалів тощо), що сприяють формуванню толерантної поведінки, взаємоповаги, взаєморозуміння в полікультурному соціумі країни, виховання поваги до державної мови, традицій українського народу та української культури.
Працевлаштування біженців. Дане питання є досить болючим, оскільки з одногу боку біженець має майже ті самі права і обов’язки, що і громадянин України, але де-юре влаштуватись на легальну роботу йому дійсно важко. Я погоджуюсь з позицією Центру зайнятості, що хто хоче знайти роботу –той дійсно знайде, але не кожен роботодавець хоче бачити саме біженця на робочому місці. Однак, зауважу, що кошти на реалізацію заходів, пов’язаних з інтеграцією біженців та осіб, які потребують додаткового захисту, в межах компетенції служби зайнятості, не виокремлюються в статтях витрат з Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття по м. Києву, що є черговим парканом у Плану заходів до 2020 року.
Для реалізації свого права на працю, біженцю потрібно звернутись до Державної служби зайнятості з метою пошуку роботи та надати такі документи як: посвідчення біженця, реєстраційний номер облікової картки платника податків та, при наявності, документ про освіту з трудовою книгою.
Відповідно до ч.3 ст.17 Конвенціїї ООН про статус біженців, договірні держави прихильно поставляться до можливості зрівняти права всіх біженців щодо роботи за наймом з правами громадян.
Таким чином, українські роботодавці мають право використовувати працю біженців та осіб, які потребують додаткового захисту, без оформлення відповідного дозволу в державній службі зайнятості, на підставі підтверджуючих правовий статус таких осіб документів та виключно в межах дії цих документів.
На сам кінець, зауважу, що кожний з нас повинен прийняти той факт, що біженець-не є ворогом в Україні чи іноземцем без житла. Перш за все, це люди які мають право, сили та бажання інтегруватись в українське суспільство та буди частиною нашої щирої нації українців.
Автор: Ніжинський С.С.
Начальник відділу соціальної інтеграції Управління у справах біженців ДМС України в м. Києві.