Реформа без реформи
За весь період незалежності країни ми ще не мали жодного міністра освіти, який би не мав бажання реформувати систему і вивести галузь на нові висоти. Окрема увага завжди приділялася середній школі, що цілком зрозуміло — саме там закладається фундамент майбутнього країни.
Не є винятком і сьогоднішні керівники Міносвіти, які націлені на перманентні реформи. Одразу скажу, що саму ідею оновлення підтримую і ладен сприяти в межах сил і компетенції. Однак хотілося б не лише реформаторського руху і риторики, а, перш за все, конкретного результату. Бо наші вчителі середньої школи сьогодні кинуті напризволяще — зверху надходять майже щомісяця бюрократичні вказівки з новими вимогами, а про їхні права та розширення ресурсно-технологічних та фінансових можливостей і перспектив, як завше, забувають.
Ось і нещодавно прийнята урядом постанова про порядок призначення на посаду керівників загальноосвітніх навчальних закладів державної форми власності лише додає масла у вогонь. Цим документом урядовці визначили, що директори шкіл проходитимуть конкурсний відбір і з ними укладатимуть контракт. Загалом ідея має право на життя. Але освітянське середовище одразу відреагувало на це рішення сумнівами — такий контракт матиме односторонню дію, в якій є одна відповідальна сторона — директор школи, а інша сторона розпорошується між органами місцевої влади, виконавчої влади у своїй ієрархізованій вертикалі, тому створювати умови для педколективів та їхніх керівників нікому.
Їхні сумніви досить аргументовані, тим більше, що у столиці вже проводиться експеримент з укладання контракту з керівниками освітніх закладів на рік. Що за рік зможе зробити навіть найкращий освітянин, якщо він прийшов, наприклад, у нову для нього школу? Максимум, ознайомитися із станом справ, відпрацювати план розвитку і започаткувати зміни. А чи зможе він за цей час переконати колег в необхідності саме таких реформ, залучитися їхньою підтримкою, знайти однодумців-професіоналів? А розробити нові, а ще краще ексклюзивні методики чи регламенти, щоб, нарешті, творити атмосферу світла і добра?
Фахове товариство освітян стоїть на тому, що освітнім закладам потрібні передусім менеджери. І їх потрібно наймати за контрактом на визначений термін, скажімо 5 років з чітко прописаними умовами, метою, завданнями, ресурсами і правами тощо. А в опікунської ради школи має бути чіткий регламент відповідальності перед колективом школи і право вийти з ініціативою щодо припинення контракту в разі явного невиконання менеджером умов контракту.
Мабуть, можливі й інші варіанти. Для цього потрібно хоч раз уважно вислухати самих педагогів, про яких так трибунно переймаються всі освітянські та урядові очільники. Можливо, тоді, зрештою, і відбудеться модернізація освітнього простору, про який давно говорять на всіх рівнях — від Президента і прем’єр-міністра до батьківського комітету школи.
До речі, на одній із зустрічей з вчителями прозвучала цікава пропозиція: а чому б експеримент, який проводився у столиці — призначення керівників освітніх закладів на рік — не розповсюдити і на інші управлінські сфери? Наприклад, на рік укласти контракт з керівником обласного відділу освіти. Або з міністром освіти. Чи з Прем’єр-міністром або Президентом. Уявляєте, який ефект результативності буде в країні?