Скільки насправді коштує каравай на столі
Хурделиця замела дороги більшості областей країни. Із снігових заметів рятівники з державної служби надзвичайних ситуацій разом з військовими та просто небайдужими громадянами витягують горе-водіїв, які попри попередження синоптиків все ж таки вирушили в дорогу.
Рясні снігопади для комунальників — майже трагедія. Рясні снігопади для сільських господарників — надія на гарний врожай. Після торішнього успіху, коли Україна зайняла третю сходинку у рейтингу світових постачальників зерна, можна було б сподіватися на подальший переможний поступ наших хліборобів. Однак перспективи не такі вже й райдужні.
Спочатку про погоду. Її стабільність не перший рік сумнівна. Ось і минулий рік підніс низку сюрпризів — тривала відсутність весняних та літніх дощів спричинила унікальну засуху: грунтову, атмосферну і гідрологічну. За таких умов спеціалісти наполягають на негайному відродженні зрошувальної системи в багатьох областях країни. В іншому разі, на думку експертів, південний регіон може із зони ризикованого землеробства перейти в зону надзвичайно ризикованого землеробства.
Осінь теж не додала оптимізму сільським господарникам. Відсутність так званої продуктивної вологи відбилася на розвитку озимих культур. Вони зійшли лише на половині засіяних площ, хоча подекуди ця цифра добігає 80 відсотків. У зв’язку з “недовологістю” зменшилась на 10 відсотків і загальна площа сівби, загалом вона складає 6,7 млн га. Причина цього проста — хлібороби сумнівались, чи варто сіяти в суху землю. І хоча дощі , що пройшли наприкінці жовтня — на початку листопада трохи покращили ситуацію, в зоні ризику тим не менш опинилися близько 60 відсотків озимих посівів.
Втім, однією погодою негаразди вітчизняного сільського господарства не вимірюються. Тут варто говорити загалом про відношення до землі як власників, так і держави загалом.
Байдуже ставлення до земельного багатства на протязі майже чверть століття з боку практично всіх урядів, слабкість (на рівні виживання) малого та середнього фермерства вже призвели до низки негативних наслідків, зокрема руйнування грунтових екосистем, структури грунту, втрати гумусу тощо. До речі, хто в українському уряді згадав хоч раз, що 2015 рік ООН оголошувала Міжнародним роком грунтів? Хто хоча б заявив про критичний їхній стан, не кажучи вже про започаткування програми відновлення природної сили землі?
Відсутність інноваційних технологій, що давно вже стали невід’ємною частиною господарювання у світі, для нас все ще захмарні мрії. Про те, що необхідно застосовувати технології точного землеробства для усунення наведених та інших негативних чинників ведення сільського господарства, зараз знають практично всі передові фермери, що намагаються йти в ногу із часом. Алетиск з боку можновладців та крупних латифундистів призвів до ефекту звертання (швидше, навіть, нищення) малих та середніх фермерських господарств.
Ось красномовні цифри статистики — ще 5 років тому було 44 тисячі таких господарств, зараз близько 38 тисяч, з яких понад 8 тисяч у стані ліквідації. Втрата робочих місць після такого нищення очікується на рівні 150 тисяч. Яким чином це безробіття вдарить по країні (а це ж дані тільки по сільському господарству), можна лише прогнозувати. Натомість у сільській місцевості набирає оберти монополізація виробництва. Спритні ділки, де обіцянками і обманом, де тиском і погрозами, відбирають у селян землю без надії на її повернення. Все це відбувається за мовчазної згоди (вірніше, підтримки) місцевої влади та керівництва центральних земельних структур.
Пахучий каравай на нашому столі проходить довгий шлях від комори до поля, згодом через елеватор до хлібокомбінату. І на цьому шляху його супроводжує селянин, який опікується всіма проблемами хлібороба. Але складається враження, що крім нього, простого трудівника, нікого ці проблеми не обсідають. Бо як назвати рішення уряду про скасування пільгової системи справляння ПДВ, яка спрямована на знищення масового фермерства (агрохолдинги цього і не відчують), підвищення вдвічі фіксованого податку, відсутність цивілізованих кредитів, знущання, яке називається державною підтримкою як не цілеспрямованою боротьбою з хліборобом?
Каравай на столі має зовсім іншу ціну, ніж ми платимо за нього в магазині. І вимірюється вона не лише прямими матеріальними затратами. Для селянина — це сутність його існування в цьому світі, це його душа, яка щораз отримує нове відчуття величного єднання з природою, що відбувається ось уже протягом тисячоліть.
Для чиновника, навіть найвищого рангу, це, мабуть, статистика в центнерах, тоннах зерна, а також мільйонах гривень бюджетного процесу. Невже ці виміри каравая не зможуть поєднатися? Адже тоді наш каравай мав би не лише ціну, а силу, здатну подолати вікові перепони до щасливого життя.