Гризня українських бульдогів під килимом

В Україні проведено успішну реформу державної служби, підтриману всіма західними урядами і організаціями. Найбільше досягнення реформи – призначення всіх державних службовців за конкурсом, включаючи керівників ЦОВ та місцевих держадміністрацій. Проте хитра українська влада одразу вирішила цю проблему, і красива прозора конкурсна комісія призначає виключно тих «кого треба» – незалежно від їх умінь та результатів тестування.

Другим важливим успіхом мало стати призначення державних секретарів міністерств і Кабміну, щоб у разі політичних змін ці люди залишалися на посаді і забезпечували інституційну пам'ять і стабільність державної служби. Я надіслав місяць тому депутатський запит із нагадуванням оголосити конкурси на посади держсекретарів. Прийшла відповідь в стилі «небо синє, поїзд їде, ми вміємо читати», в смислі що призначити держсекретарів мають час до кінця року.

Насправді, непересічні успіхи конкурсної комісії призвели до паніки в міністерствах. Очевидно, що така комісія призначить не незалежних держсекретарів, а «смотрящих» від Банкової, що остаточно порушить баланс інтересів у владі. Як запобіжник Кабмін намагається провести закон про обмеження повноважень держсекретарів, хоча би забрати у них право призначати директорів державних підприємств.

Отака гризня українських бульдогів під килимом. Мораль: навіть чудові, скопійовані з європейських, закони не дають гарантії від їх використання на потреби монополізації влади і тотального дерибану кеша. Політична культура чи політична воля заважає?