ЦЬОГО ХЛОПЧИКА НІХТО НЕ ЗУСТРІЧАВ, ТО Я БУВ ДЛЯ НЬОГО ЗА БАТЬКА...
Не міг всидіти вдома і із всією родиною помчали в Бориспіль зустрічати наших звільнених полонених - заручників.
Ну хто я цьому виснаженому худому хлопчині із зламаною рукою? Стоїть одне, ошаліле від цього всього, ще сьогодні вранці було в катівському підвалі лугандону....
Ніхто не зустрічає, бо всі родичі лишилися там, на окупованій території...
Вибачте старому дядьку Лірнику, не стримався, заплакав, кинувся обнімати, в цю мить, свою дитину, гладити по стриженій голівці. І у нього має бути в цю мить тато поруч...
Оце найголовніше що було у цьому, такому довгому, звільненні.
Україна - рідна мати для своїх дітей. Для всіх. Незалежно від того який сраний олігарх на своїх телеканалах саркастично коментує це звільнення, незалежно який уряд і який президент керує в цей час.
Рідна мати у нас одна - Україна.
Яка дітей не кидає, не торгує ними і любить кожного синочка чи донечку. Саме це і тримає нас вкупі. Саме це дає сили нам захищатися, воювати і волонтерити.
І звільненим полоненим, мати дає не фільтраційні табори, каторгу і підвальну баланду, а цьомає забитий пальчик, насипає миску бощу з мняском, квасолькою і сметанкою, кладе їм під подушечку пиріжка з вишнями, цукрового півника на паличці, обнімає їх і любить. Всіх, без виключення.
Навіть тих, кого ніхто не зустрічав в аеропорту Борисполя. І для них були радість, обійми і сльози.
Бо це наші дітки. І ми їх нікому не віддамо і ніколи не покинемо.