Президент і парасолі

Нині бка президень у Львові. Зранку почалася і затягнулася на весь день дрібна мжичка. Природно, народ прийшов на зустріч до пам’ятника Шевченку під парасолями.

Та десь так за десять хвилин до появи Президента небо раптом не те щоб прояснилося, а просто перестало сердито супитися, і люди з полегшенням позгортали свої парасолі. Президент подякував за участь у спільній боротьбі за Україну. Подякував гідно, без запобігливості і сопель, як рівний рівним.

І тут знову замжичило, густіше ніж перед тим. Заляскали поспішно відкривані парасолі. За небесною драматургією поливаного понеділка. Президент на своєму підвищенні біля Тараса Григоровича зник за різноколірною рухомою стіною.
Напевно десь так з півхвилини він промовляв не до людських облич і очей, а до їхніх парасольок.

І раптом заявила про свої права драматургія людської солідарності. Спочатку поодинчо, а потім чимраз наполегливіше і потужніше по людських рядах прокотилося:

- Приберім парасолі! Парасолі!

І парасолі зникли.

Так ми, кілька тисяч львівян, і простояли зі складеними парасолями під густою мжичкою поливаного понеділка до кінця зустрічі. Серед яких чудових людей побував я нині завдяки моєму Президенту!