Байден - Путін: шахматна партія з нічийним результатом на користь Росії

Ось і пройшов довгоочікуваний американсько-російський саміт в Женеві. Останні дні перед ним у світових, європейських, і українських ЗМІ спостерігалося цунамі прогнозів стосовно результатів, яких два президента досягнуть під час перших своїх очних переговорів.

При цьому спектр думок різнився. Від алармістських заяв на кшалт "Байден здасть росіянам Україну" до "американці покажуть Путіну кузькіну мать".

Перший сигнал на користь "мирної розв'язки" за результатами "сутички титанів" надійшов за декілька днів до саміту, коли американська сторона повідомила про відмову Президента США від спільної прес-конференції з Владіміром Пуіним.

Спостерігаючи за тим, як високі учасники переговорів почергово проводили свої прес-конференції для представників переважно своїх ЗМІ, і про що під час них говорили, стало цілком очевидним те, чим саме керувалася прес-служба і протоколісти Білого Дому.

По-перше, американці взяли до уваги те, як пройшла прес-конференція Трампа з Путіним в Гельсінки три роки (без одного місяця) тому. Господар Кремля виглядав там тріумфатором. Допустити ще одного подібного казуса у Вашингтоні не захотіли.

По-друге, не пройшло повз увагу американських піарників і те, як знущалися російські пропагандисти над головним європейським дипломатом Жозепом Боррелем під час його спільної прес-конференції з Сергієм Лавровим на початку лютого цього року в Москві. Недовіра до російських візаві наскільки стійка, що навіть найнижча ймовірність подібної провокації з боку росіян виключила саму можливість спільної появи двох президентів на публіці.

А що ж по суті?

З точки зору протоколу все чинно. Жодних казусів, вивірені меседжі, обійдені гострі кути, компліменти один одному публічно. Проте і жодних ознак того, що хтось із двох намагався переконати в чомусь іншого.

Склалося враження, що пройшов запланований заздалегідь спектакль. Відмінити чи відкласти його було не можливо, проте й вийти за рамки детально прописаного сценарію було би небаченою розкішшю.

Більше того, сторони наскільки побоювалися, що щось може піти не так, що навіть пройшли деякі сценки експромтом, значно, десь у півтора-два рази від запланованого, зменшивши час переговорів, що в дипломатії трапляється не часто. А в дипломатії, як відомо, деталі мають значення, особливо такі суттєві.

Якщо ж намагатися згрупувати в блоки суть того, про що домовились Байден з Путіним, то можна виокремити три блока питань.

Перший. Посли обох держав повертаються на свої робочі місця і загалом дипломатичні відносини поступово повертатимуться до нормального стану. Виходячи з відомого постулату, за яким "поки працюють дипломати мовчать пушки", це безперечний позитив. Хоча розраховувати на те, що когось в Кремлі це буде якось стримувати, було би як мінімум наївно.

Другий. Прийнято американсько-російську президентську Заяву про стратегічну стабільність*. Вона коротка. З трьох абзаців. Але вона про війну і мир. Факт її появи - це ще один безперечний позитив, адже світ може видихнути, принаймні на найближчі місяці загроза ядерної війни знята. Хоча за великим рахунком, вона, ця загроза, була явно перебільшена.

Третій. Сторони домовились домовлятися по цілій низці питань, - від так званих регіональних питань, кібератак і звільнення засуджених росіян та американців на територіях обох сторін до співпраці в Арктиці, щодо зміни клімату тощо.

По всім іншим темам учасники саміту залишилися при своїх. Україна, Білорусь, Навальний, свобода ЗМІ, права людини - це ті дражливі для обох сторін питання, які піднімалися, проте без жодних натяків на просування в напрямку до результатів, які би влаштували всі зацікавлені сторони. Насправді саме по них проходять ті преславуті червоні лінії, про які вже неодноразово говорили обидва президента.

І що ж в сухому залишку?

Президент Трамп не втримався і вже назвав вчорашній саміт "Хорошим днем для Росії", заявивши публічно, що США нічого не досягли на переговорах, натомість Путін отримав те, що хотів.

Насправді істина складніша. Цілком очевидно, що за 3 години переговорів не можливо змінити сутність державної політики чи світосприйняття того, з ким ведуться ці переговори. Дива такого гатунку трапляються лиш у фантастичних фільмах.

Проте і про зраду говорити як мінімум не логічно. Попереду багаторівневі тривалі переговори по всім питанням, які турбують сторони. І Україні доведеться докласти надзусиль з тим, щоб все таки не стати розмінною монетою в чужих складних геополітичних іграх, як комусь хотілося би в Росії.

 

*