Переговори в Стамбулі - дипломатичний прорив чи тінь Мюнхенської змови 2.0?

Все роздумую над результатами вчорашніх перемовин у Стамбулі, і от до яких висновків приходжу.

Перше. Якщо взяти за основу тезу, що перші пропозиції завжди запросні, а сьогодні ми почули про те, що делегація України вперше передала свої письмові пропозиції російській стороні, то можна очікувати від Росії у відповідь їхні зустрічні пропозиції, які будуть значно відрізнятися від українського бачення. Про що після переговорів і заявили росіяни.

Друге. В почутих сьогодні пропозиціях української делегації немає ні слова про притягнення до відповідальності осіб, які скоювали в Україні воєнні злочини. Не говорячи вже про інші злочини, зокрема крадіжки, зґвалтування, розбій тощо. Аналогічно не згадується і про репарації та контрибуції.

Такий собі компроміс. Принаймні, якщо було бажання вийти в ході перемовин на якісь компроміси, у запросній позиції ці питання мали б знайти своє відображення.

Третє. Під час переговорів бойові дії по всій Україні не припинялися. Більше того, по окремих напрямках вони навіть інтенсифікувались. Зокрема в Миколаєві пряме попадання в приміщення ОДА і понад 20 загиблих і поранених. Тобіш жодного бажання демонструвати якусь там добру волю у Кремлі як не було, так і нема.

Четверте. На російських політичних ток-шоу істерія цілий день. Там не задоволені тим, що відбулося у Стамбулі. І це при тому, що йдеться про пропозиції не російської делегації, а української. Там вже навіть договорилися до того, що Путіна треба міняти на Кадирова.

А ще мене особисто дещо здивував склад української делегації. Вірніше те, що він знову ніким і ніяким документом не затверджений. Вчергове на ті ж граблі, як і при розробці так званих мінських домовленостей? Невже не можна було підготувати і підписати Розпорядження Президента України, яким затвердити склад делегації, включно з її очільником, і директиви? Випадковість? Не думаю.

Таким чином, стверджувати, що сьогодні намітився якийсь позитив у переговорах, я би не став. Не говорячи вже про прориви.

На мою думку, за принципом «по замовчуванню», обидві сторони пішли на сьогоднішнє дійство з двох причин.

Перша - з’ясувати громадську думку, чи радше межу компромісу, яка є прийнятною для українського суспільства, розлюченого через страшні втрати за 34 дні війни, і росіян, мізки яких у переважній більшості хронічно уражені побєдобєсієм і імперськими мареннями, навіяними довгими роками пропаганди в режимі нон-стоп.

Так виглядає, що до компромісів не готовий ніхто.

Друга - отримати паузу (передишку), принаймні часткову. Рашистам вона потрібна, щоб вийти з-під Києва і Чернігова з мінімальними іміджевими і людськими та матеріальними втратами, для того, щоб реалізувати свій новий план по концентрації своїх зусиль на південному і східному напрямку. А нам вона потрібна, щоб перевести подих, доотримати зброю від наших партнерів і почати наступальну кампанію.

При цьому ординці явно мають на меті спробувати обвести нас, українців, навколо пальця нас, як це вони зазвичай роблять. Їм, як повітря, потрібна якась військова перемога, яку вони продадуть своєму плебсу, одночасно посилюючи свої переговорні позиції з нами і Заходом. Маріуполь для них це a must. Можливо ще й мій рідний Харків.

А ще ж є питання оформлення домовленостей. Заявлена форма повноцінного міжнародного договору, текст якого має бути затверджений на референдумі в Україні, ратифікований всіма державами, які його підпишуть (Окрім України і Росії, як ворогуючих сторін, останнім часи згадуються у якості гарантів, ВБ, США, Франція, КНР, ФРН, Ізраїль, Італія, Канада, Туреччина, Польща) не видається реалістичною. Плюс тема внесення змін до Конституції Україні, в частині відмови від вступу до НАТО.

Ні, теоретично це все можливо. Проте виглядає приблизно так само, як і Мюнхенська змова 1938 року, лиш на сучасний манер, з більшим складом суб’єктів, і за участю жертви.

Так що набираємось терпіння. Війна продовжується. Надія виключно на військо і український народ. Ніхто інший Україні свободу не забезпечить. Принаймні так виглядає ситуація станом на зараз.

А те, що за результатами переговорів не підписано спільного документу (протоколу), як це зазвичай практикується, свідчить про те, що сторони не ризикнули письмово фіксувати навіть якихось загальних нарисів до їхніх позицій.

Джерело: ФБ