Що стало вашим внутрішнім тригером любові до України?

Що стало вашим внутрішнім тригером любові до України? На мене вплинули не садок, бо там ще вірші про кремлівську зірку були і не школа чи університет - тут радше дополірувалася самоідентифікація.

Не так давно дійшла висновків, що саме батьки сформували світогляд.

У родині завжди жваво обговорювала всі політичні новини - від «прожектора перестройки» до новин сьогоднішнього ранку.

Совєтський будівельник і лікарка з Полтавщини нічого толком не знали про дисидентів та ОУН-УПА, визвольні змагання України у 20-х, як і Голодомор - останні взагалі були вирвані з їхніх шкільних підручників, але голосували за те, щоб Україна стала незалежною.

Всі 32 роки вони були послідовними у своєму виборі - завжди з акцентом на проукраїнські сили.

Чому радянській системі не вдалося стерти за майже століття народну пам’ять та зростити нарешті ідеальну радянську людину, одягнуту в різні національні вбрання, але мовлячу лише російською?

Думаю, що виключно через зв’язок між поколіннями. Інколи мої земляки з Полтавщини - прихильники совєтського раю, кажуть, що в їхніх родинах ні голоду, ні терору, ні злиднів не було, бо їм про це не розповідали.

Хоча буває запитаєш в декого: - А як звали твоїх предків, що жили у той час ? Де їхній будинок ? Що ти знаєш про їх побут ? Зрештою, де їхні могили?

У відповідь здебільшого тиша чи щось дуже незрозуміле або баба чи дід такого не розповідали.

- А ти в нього чи в неї питав ? Вони не розповідали, щоб не нашкодити дітям та внукам.

Моя мама лише наприкінці 80-х довідалася, що її 19-річний тато у 38-му потрапив до таборів ГУЛаг. На тлі епохи перебудови вона таки добилася правди про тата від своєї мами. До цього у родині мовчали, щоб діти не сказали десь зайве.

В’язниця за анонімкою і з конфіскацією всього майна, яке в дідовій родині не конфіскували повністю в 30-х.

Тоді лиш просто землю забрали і шматок лісу, які були придбані за чесно зароблені кошти на таврійських ланах.

Дідові інкремінували дикі статті: торгівля золотом, зберігання зброї та виготовлення і розповсюдження морфію - все це робив юний секретар сільської ради у консервативному патріархальному землеробському селі на Полтавщині.

Далі з табору штрафбат і Курська дуга. Нарешті у цих боях він «змив свою провину» перед країною рад.

Статті, за якими був засуджений, читала вже з довідки про реабілітацію. Жодних компенсацій і вибачень за скалічені молоді роки. Це добре, що він взагалі вижив.

У татовій родині все значно гірше: його дід - колишній староста села ігнорує колективізацію і платить за свій норов смертю пухлоі дружини та трьох дітей. Моя бабця - його донька тоді дивом вижила. Вона поховала своїх найрідніших.

Не минає 10 років і знову війна, новий голод 47-го. На шкільну лінійку в перший клас, як і більшість учнів, тато піде босим, в колгоспі мати працюватиме за трудодні - пару мішків брудного зерна наприкінці року, яблуні батьківського саду бабця рубатиме власноруч і плакатиме, бо не матиме можливості сплачувати податок на кожне дерево, м’ясо, молоко та яйця в обов’язковому порядку і безоплатно потрібно було віддавати державі. Бери де хочеш - немає за що купити, то придумай, де взяти гроші.

Не будеш здавати безплатно м’ясо, яйця, молоко, то будеш мати проблеми. Це вже про 50-ті.

Хмиз у лісі збирати неможна, як і косити сіно, бо все державне. З цих причин - корова стає для багатьох розкішшю, а коза - нормою. Козі можна на узбіччях накосити. Крашанка на Великдень - неймовірна смакота, бо яйця в родині на обліку - курей багато не втримаєш, бо немає чим годувати , а яйця державі потрібно здати.

Так що коли нам закидають про збудовані союзом для України заводи - пароплави, перестаньте комплексувати і пам’ятайте, що український народ за них заплатив надвисоку і неспівмірну ціну своїми життями, землею, майном та зерном. Рахунки сплачено і давно.

Жорна в хаті, як і ціпи для молотіння та прядка - така ж норма, як зараз для нас міксер чи кавомолка.

Щоб отримати полотно, то спочатку потрібно виростити коноплі. На цьому ж клаптику землі біля хати також умудритися виростити ще безліч городини та інших харчів. Колгоспні кріпаки державою обмежені у розмірах городів - не більше 25 соток на все - господу, город, сад.

Світло з’явиться у селах лиш у 60-х, а з ним і радіоприймачі та перші примітивні телевізори. Хліба вдосталь наїлися вперше при Брежнєву, а до того як не гречаний, так кукурудзяний з гороховим, клунок справді білого борошна тримають у родині для випікання різдвяноі та великодньої випічки? але при цьому союз змагається з США і в Космос полетить.

Писати ще можна довго, бо абсурдностям немає кінця у тому переліку вигод життя у чужих імперіях. Це лиш короткі віхи з життя поколінь однієі простої української родини.

Все описане вище - результат кремлівської політики. Кремль і зараз підтверджує, що він не змінився і роботу над помилками не проводить, бо не вважає смерті, вбивства, руйнівні війни, поневолення, приниження людської гідності, аморальність - помилками.

Джерело фб