Під час карантину на вулиці Львова вийшов рятівник нації митрополит Андрей Шептицький. Тут з’явилось 30 великих рекламних щитів із зображенням духовного провідника українського народу митрополита Шептицького, якого вперше в Україні на державному рівні будуть вшановувати. Згідно Постанови Верховної Ради у липні відзначать 155-річчя від дня народження митрополита Андрея Шептицького.
«Як будувати рідну хату»
Поява величної постаті митрополита Андрея Шептицького на головних проспектах і вулицях Львова під час пандемії короновірусу є знаковою і помічною для всіх. Адже цей духовний провідник української нації прикладом свого життя зумів поєднати земне і небесне. Він разом зі своїм народом пережив дві світові війни і завжди його молитви, його слово і його дії допомагали людям не втратити свого головного призначення на землі, не втратити своєї мети, своїх талантів – тих життєдайних багатств, якими Бог наділив кожну людину.
Впродовж 35 років митрополит Андрей Шептицький очолював Українську греко-католицьку церкву, одночасно був добрим стратегом у земних справах: виводив з бідності і темряви свою паству. Він відкривав школи, лікарні, майстерні, робітні, музеї, створював банки, надавав позики і кредити для розвитку приватного бізнесу, зобов’язав священників шукати талановиту молодь, був найбагатшим латифундистом Східної Європи, з чого одержував чималі прибутки і все віддавав на розвиток української громади.
Митрополит Андрей Шептицький написав програмний державницький духовний маніфест для нації «Як будувати рідну хату», який у наші дні кілька разів перевидавався і враз зникав з полиць книгарень. І зараз до ювілею митрополита його готують видати численним накладом. Чимало пастирських послань Шептицького( 50 томів) залишаються сьогодні як ніколи актуальними, бо вони побудовані на Божих законах і пройшли випробування словом і дією через горнила двох світових воєн.
Заповіді Божі і бізнес
Творити національний бізнес не тільки можна, а й треба, одночасно послуговуючись заповідями Божими, довів своїм життям Андрей Шептицький. Він звернувся з пастирським посланням «О квестїї соціальній». Як згуртувати націю, коли довкола не твоя держава? «Бо завжди бідним є той народ, який не має свого промислу і в якому торгівлю ведуть чужинці». Надійні економічні засади в соціумі дають поживу для піднесення духу нації, яка тоді прагнутиме Бога. «Приватна власність набута дорогою спадку або через ощадність, працю, є правом, що його стереже Божий Закон. А обов’язок ділитися при уживанні тої власності з убогим є християнським обов’язком ближнього».
Шептицький перший в Галичині подбав про «соціальний пакет» для своїх робітників. Кожного страхували на випадок травми або смерті, за дотриманням вимог наглядав адвокат.
У бізнес-команді Шептицького було близько 30 священників, адвокатів, фінансистів, яким він довіряв і доручав вирішувати господарські справи - а це і купівля землі, відкриття шкіл, лікарень, санаторіїв, майстерень, робітень, музеїв, склепів (магазинів), тощо. При цьому Шептицький надавав великого значення контролю за веденням бізнесу. «Християнин, а тим більше священик, мусить домагатися якнайстислішого контролю. Контроль вважати за брак довір’я, а навіть за особисту образу є знаком такої примітивності у справах фінансових та економічних, що мусить бути підозріння, що тим самим прикриваєте нелад і невміння провадити справи», писав митрополит у посланні «Про милосердя».
Про багатство
Роман-Марія-Олександр Шептицький походив із знатного шляхетного багатого роду, де в сім’ї розмовляли польською, німецькою, французькою, чеською, англійською мовами, але тільки не «холопською» - українською (русинською). Однак молодий красень – граф з правильними прекрасними рисами обличчя, величною поставою (ріст 2 метри 10 сантиметрів) вирішив присвятити себе служінню народові, який, живучи на своїй землі, не був на ній господарем.
Андрей Шептицький був добре знаний у фінансових колах Австро-Угорщини, Німеччини, Італії, Франції, Швейцарії, Нідерландів як власник земель, лісів, нафтових свердловин, нерухомості, засновник банків, кредитових товариств, компаній, будівельних і брокерських контор. Він був в Європі бізнес партнером багатьох компаній, банків, будівельних і брокерських контор. Австрійські видавництва друкували для митрополита книги, італійські та грецькі підприємці постачали вино і солодощі, німецькі пропонували нерухомість. Так, у Німеччині, Голландії Шептицький через маклерів, довірених адвокатів не тільки купував нерухомість, а й споруджував будинки і продавав їх. Правда, перед другою світовою війною митрополит продав свою нерухомість у Європі.
Відомо, що на 1910 рік Шептицький мав на своїх рахунках лише в українських банках: земельний іпотечний – 4 441 667 корон, Банк Овчарський – 8.583 182 корон, Крайовий союз кредитовий - 27 203 616, Народна торгівля – 112 760, з акцій і валют – 611 465 736 корон. Ці кошти раціонально використовувались для інвестицій, які сприяли розвитку економічного становища українців Східної Галичини
Вузькоколійка у латифундіях
Митрополит Шептицький володів 30 тисячами гектарів лісу. Він був добрим господарем і дбав про ліс. Сам на бричці полюбляв об’їжджати угіддя. Лісову справу організував так, щоб зберегти і примножити угіддя, а також мати прибуток. Створив осередок «Охорона природи». Урочище Перегінське (Івано-Франківщина) славилося на всю Європу. Тут налічувалось більше сотні ведмедів, 500 оленів і 2500 косуль. Європейська шляхетна еліта полюбляла сюди приїздити на полювання. Частими гостями в угіддях були князі Габсбург, Ліхтенштейн, Радзивіл, Любомирський, графи Потоцькі, а також дипломати. Ціна одного полювання складала 100 доларів. Мисливці і працівники лісу пересувались вузькоколійкою, яка простягалась угіддями на 106 кілометрів. Власник здавав ліси в оренду, а спеціальні служби здійснювали нагляд і контроль, аби не завдали шкоди лісу і звірам.
Фабрика цукерок
Історія виникнення у Львові фабрики цукерок є показова і типова у творенні національної промисловості, фундатором і керівником якої був митрополит Шептицький. Климентина Авдикович – дружина професора української гімназії, який раптово помер, залишилася з двома дітьми без засобів до існування. Вона почала виготовляти солодкі помадки і відкрила маленьке підприємство. Жінка шукала бізнес партнера, щоб розширити свою справу і звернулась до Шептицького, уклала з ним угоду про спільне підприємство «Фортуна нова». Митрополит надав позику і власну нерухомість в оренду, згодом інвестував у фабрику 45 тисяч доларів і призначив свого брата Климентія відповідальним за цю справу, а попередній борг подарував Климентині. Комплект шоколадок «Солодка історія України» з портретами українських монархів та гетьманів продавався по всій Галичині і навіть у США. Коли ж фабрика «міцно стала на ноги» брати Шептицькі відмовилися від своїх майнових прав на користь Климентини Авдикович. І таких прикладів бізнесової діяльності митрополита історія становлення національної промисловості знає чимало.
Лариса Марчук, Львів
