Разом із різким закінченням всім набридлої зими і різким потеплінням з початку квітня, всі ми стали свідками не менш різкої активізації українсько-європейських відносин. Тут можна згадати і позитивне для нас рішення Європейського парламенту не тільки по візових питаннях, але і по звіту місії Кокса-Квасенвського, і останній візит до України міністрів закордонних справ Польщі, Литви та Нідерландів Радослава Сікорського, Лінаса Лінкавічюса і Франса Тіммерманса, відповідно, а також міністра Данії з європейських справ Ніколо Ваммена.
Треба відзначити і візит до Брюсселю секретаря Ради національної безпеки і оборони України Андрія Клюєва, який отримав багато схвальних відгуків, як в Україні, так і в Європі, а також перший офіційний візит до Брюсселю Сергія Арбузова в ранзі першого віце-прем’єра українського уряду, який очікується в найближчі дні.
Таку активність українсько-європейських контактів, на перший погляд, можна пояснити просто – в травні збігають кінця терміни по виконанню Україною взятих на лютневому саміті Україна-ЄС зобов’язань на шляху до підписання Угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі. Як відомо, вже на 15 травня намічено засідання колегії Європейської комісії, на якій планується обговорити українське питання та затвердити звіт щодо виконання нашою країною критеріїв для підписання угоди про асоціацію. Далі звіт потрапить до Ради Європейського союзу, яка на своєму засіданні 27 травня на рівні міністрів закордонних справ повинна його розглянути. За результатами розгляду Рада ЄС дасть, або ні, офіційний сигнал на запуск процесу остаточної підготовки Угоди до підписання восени на Вільнюському саміті.
Треба сказати, що ці травневі терміни багатьма оцінювалися досить скептично, тобто, не самі терміни, а здатність українського керівництва в них вкластися. За три місяці треба було ухвалити цілий ряд законодавчих рішень та щось зробити з "політичними в’язнями". Інакше – невідворотна перспектива Митного союзу, від одної назви якого тягне вічною мерзлотою крайньої півночі. Як кажуть – "або пан, або пропав".
Але несподівано ситуація отримала інший розвиток, який, як це часто буває в українській політиці, став компромісним – термін виконання Україною зобов’язань відсунуто на вересень, як і мандат місії Кокса-Квасневського. Фактично, ми вже зараз можемо казати, що і колегія Європейської комісії 15 травня і засідання Ради ЄС на рівні міністрів закордонних справ не буде приймати остаточних рішень щодо України. Але навіть в такому випадку європейці будуть змушені 27 травня запустити механізм остаточної підготовки Угоди про асоціацію та Зону вільної торгівлі до підписання на листопадовому саміті Східного партнерства у Вільнюсі. Формально Рада ЄС повинна буде своїм рішенням направити текст Угоди на юридичну звірку та підготовку до підписання. Такі темпи розгляду, згідно з європейською бюрократичною процедурою, вважаються і так вже вкрай стиснутими і не можуть бути скорочені, більш того, чекати до вересня.
Такими чином можна сказати, що українська влада в чергове добилася від ЄС наступного кроку на зустріч, особливо не "пітніючи" при виконанні своїх зобов’язань.
В чому ж причина парадоксальних, на перший погляд, євроінтеграційних успіхів владної команди. Звичайно, дуже хочеться в черговий раз підкреслити важливість геополітичного вибору України не тільки для нас, але і для європейців. Зрозуміло, що цей вибір матиме важливий вплив на весь подальший розвиток Європи, яка не зацікавлена у відторгненні України – уряди міняються, а геополітика вічна.
В той же час не треба перебільшувати важливість нашого "нічого-не-діяння". Це важливо, але не достатньо. Тому отриманий результат обумовлений і "діяннями". Зокрема, результати моніторингу прогресу України у виконанні вимог ЄС, який був організований фондом "Відродження" та ГО "Ми - європейці" говорять про те, що діюча влада здійснює роботу практично по всіх напрямах виконання критеріїв Угоди про асоціацію. Звичайно, темпи цієї роботи бажають бути кращими, але експерти впевнені, що уряд може виконати всі критерії та, головне, має для цього можливості.
Так, під час зустрічі в Брюсселі з європейським комісаром з питань розширення та Європейської політики сусідства Штефаном Фюле секретар Ради національної безпеки та оборони Андрій Клюєв заявив, що з десяти законів, які передбачені критеріями, ухвалено вже чотири. Він також запевнив свого візаві, що все інше законодавство також буде прийнято до кінця травня.
Цікаво, що на користь уряду зіграла і опозиція. Блокування роботи парламенту, при відстоюванні, треба сказати, важливих і принципових питань опозиційними депутатами, дало змогу нашим можновладцям посилатися на це як об’єктивну причину відсутності необхідного прогресу у приведенні вітчизняного законодавства до вимог Європейського союзу. При цьому, український уряд протягом останнього часу достатньо тісно співпрацює з європейськими інституціями, в першу чергу, Європейською комісією, у законотворчій сфері. Тому там повинні мати реальну уяву про стан справ і можуть тверезо оцінити можливості української сторони.
Також українське керівництво продемонструвало вміння робити правильні кроки в потрібний час. Такий потужний піар-хід, як звільнення Юрія Луценка, було зроблено якраз напередодні розгляду звіту Кокса-Квасневського в Європарламенті. Звичайно, воно не могло пройти не поміченим і лягло в основу підсумкового рішення про "наявність позитивних зрушень", що почало луною відбуватися в усіх інших європейських заявах, прес-релізах, і т.ін.
Але мені також цікаво, що нас очікує наприкінці травня у іншому напрямі – саме в цей час відбуватиметься саміт Митного союзу у Москві. Я дуже сумніваюся, що там пройдуть мимо факту запуску в ЄС підготовки Угоди про асоціацію та Зону вільної торгівлі до підписання, яке, як було зазначено вище, повинно відбутися 27 травня під час засідання Ради ЄС. Фактично, Україна отримує новий козир у діалозі з нашим північним сусідом і головним "енергодавцем". Головне – не змарнувати його.
А для цього треба пам’ятати, що "наша мета" не тільки "2015 рік", але і листопад 2013 року. Життя не закінчується 2015 або 2020 року, для нових поколінь українців воно буде тільки починатися і, якщо ми бажаємо їх щастя, пройти воно повинно у спільному європейському домі, а не на Колимі.
