Нещодавно зі мною сталася історія, яка змусила мене під новим кутом зору подивитись на збагачення українського ринку антикваріату.
Влітку я їздила у Францію. Там на мистецькому аукціоні придбала роботу художника українського походження. Оскільки я — член Правління ГАУ, то неодноразово чула від колег і колекціонерів про існуючу проблему. Тепер сама змогла пересвідчитися у складності процедури.
Заповнивши митну декларацію, де зазначила, що ввожу культурну цінність, я пішла «червоним» коридором аеропорту «Бориспіль», де і віддала цей документ разом з інвойсом митному контролеру. Викликали чергового мистецтвознавця-контролера. Запропонували оцінити картину. Вона чесно сказала, що не знає імені цього майстра, проте довіряє аукціонному документу. Описувати, датувати та міряти картину доручили мені особисто, радісно дізнавшись, що я фаховий мистецтвознавець.
Я сплатила ПДВ. Проте співробітникам митної служби цього здалося недостатньо. Для розмитнення товару вони зажадали оформити пакет документів через акредитованого в аеропорту «Бориспіль» митного брокера та представити довідку від незалежного експерта щодо відповідності ціни картини заявленій вартості. Доти, поки документи не оформлені, мою картину надіслали на зберігання на платний приватний склад. З’ясувалося, що рекомендована митниками організація здатна дати експертний висновок про картину, але такі послуги надає тільки за запитом державних установ, а оцінку вартості творів не здійснює.
Коли я проходила всі етапи оформлення в «Борисполі», у мене склалося враження, що співробітники митниці просто не знали, як правильно поводитися в такій ситуації. Мені здавалося, що митники намагалися перестрахуватися, і тому провели багато зайвих процедур. У результаті крім податків за всі процедури ввезення та розмитнення довелося доплатити ще 700 євро. А це складає майже половину від вартості картини, яку я купила за 1800 євро. Крім грошей я ще й часу на всі процедури витратила бозна скільки — в цілому вісім годин!
Такі витрати мені здалися невиправданими і я офіційно звернулася до служби контролю за переміщенням культурних цінностей через кордон та в Державну митну службу. Заступник голови Державної митної служби Степан Деріволков заявив, що ця ситуація є звичайнісіньким порушенням технологічної процедури митного контролю співробітниками митних органів. В ідеалі ця процедура повинна була зайняти всього годину часу і ніяких додаткових документів крім інвойсу не потрібно.
Але українська реальність занадто далека не тільки від ідеалу, а й навіть від цивілізованої практики. Звісно, виглядає абсурдним, коли предмети мистецтва прирівнюють до товару. Але зараз дійсно високохудожні речі, придбані в художніх галереях або на аукціонах підпадають під «товарні» статті.
Звичайно, далеко не всі туристи, які вирішили привезти з собою з поїздки щось більш істотне ніж магнітик на холодильник, не такі стійкі як я. Тому єдина порада, яку можна дати мандрівникам: не привозьте з собою красивих і цінних речей. У кращому випадку вам доведеться пройти принизливі процедури і наводити докази, що те, що ви ввозите коштує саме стільки, скільки вказано у чеках магазинів або антикварних салонів, де ви придбали ці речі. У гіршому випадку ви просто «забудете» своє придбання на митному складі.
До речі, крім морального і матеріального збитків мене як мистецтвознавця хвилює той факт, що через таку ситуацію з ввезенням культурних цінностей колекціонери змушені збувати свої приватні зібрання у країнах, де їх придбали. Натомість у всьому цивілізованому світі ввезення творів мистецтва вважається прямим шляхом збагачення культурної спадщини країни... Але Україні найближчим часом таке збагачення не загрожує.
