Те, яким чином відбувається ранній розвиток дитини має великий вплив на стан психічного здоров’я цієї людини у майбутньому. Так само, як на цей стан впливають будь-які стреси чи інші негативні явища, які пережила дитина у ранньому віці.
Можливо, не варто виводити прямої залежності з того, була дитина недовантажена навчальними програмами у ранньому віці чи перевантажена. Однозначно, що для дитини у ранньому віці мають бути створені умови для її нормального розвитку і сприятливе середовище. Сьогодні спостерігається намагання батьків чим раніше навчити своїх дітей якомога більшій кількості речей. Їх, може, і не треба обмежувати в цьому намаганні, але все ж варто пам’ятати, що дитина розвивається до певної міри «автоматично» і для неї потрібні просто нормальні умови. Особливої уваги потребує та частина дітей, яка має психічні порушення, чи коли існують передумови для виникнення таких порушень, ці діти вимагають спеціальних підходів і більш інтенсивних занять. Це, наприклад, може стосуватися дітей з розладами типу аутизму. А ці розлади стають сьогодні дуже масовими, можна говорити про те, що це стосується 1% дітей і це багато. Для таких дітей є дуже ефективними ранні втручання. Рання діагностика у віці 1,5—3 років та інтенсивні заняття, які полягають у примусовому розвитку такої дитини за допомогою спеціальних методик. У випадку застосування цієї стратегії 60—70% таких дітей можуть зрештою піти до загальноосвітньої школи. У випадку ж затягування з діагностикою і примусовим розвитком — до 70% таких дітей у більш старшому віці залишаються помірно розумово відсталими і не здатні до навчання.
Що ж до раннього розвитку дитини як такого, то ця ідея сьогодні є дуже популярною, вона вдало продана населенню. Відтак, цією ідеєю безумовно зловживають з суто комерційною метою. На жаль, в Україні існує ситуація, коли будь-хто може створити будь-яку модель раннього розвитку дитини, що базується на будь-яких ідеях, створювати будь-які методики недоведеної ефективності і впроваджувати їх, буквально, «з коліс». Все це відбувається без жодного контролю з боку держави за тим, що впроваджується, хто це впроваджує і як це взагалі робиться. А робиться це часто-густо якимись організаціями батьків, людьми з дуже різною освітою. Сьогодні можна сказати, що ефективність 70—80% методик, які пропонуються і українцям є недоведеною. Чи завдають вони шкоди, теж невідомо. Однозначно, що будь-яка з таких систем має ґрунтуватися на доказовій базі, базуватися на дослідженнях, у ході яких буде доведена, зокрема безпечність методики для дитячої психіки. Ті ж вимоги, що сьогодні висуваються в Україні до аналогічних програм, не відповідають міжнародним стандартам, які застосовуються до подібних втручань і їх легалізації.
