Україна та Білорусь: пристрасті за демаркацією

«Протокол про демаркацію кордону між Україною та Білоруссю, про який так довго говорила українська влада і якого з таким нетерпінням очікували по обидві сторони кордону, підписано!», - саме так, перефразовуючи відомий вислів вождя світового пролетаріату, можна охарактеризувати результати офіційного візиту в Україну Президента Республіки Білорусь Олександра Лукашенка.

Безперечно, угоди про співпрацю при здійсненні прикордонного контролю, захисту прав споживачів, транзиту української електроенергії територією Білорусі, розвитку лісового господарства та заповідників - важливі. Проте, підписання Протоколу про обмін Ратифікаційними Грамотами Договору між Україною та Республікою Білорусь про державний кордон заслуговує на те, щоб бути виділеним із їхнього загалу. Без перебільшення, він є революційним в україно-білоруських відносинах.

Договір цей підписали ще за часів президентства Леоніда Кучми, 12 травня 1997 року. 13 років консультацій знадобилося на те, щоб білоруський парламент 2010 року його ратифікував. Але 2011 року Олександр Лукашенко образився, що офіційний Київ не запросив його на самміт з нагоди 25-ї річниці Чорнобилю. «На жаль, вошивості вистачає у теперішнього керівництва України. Напрошуватися я ні до кого не збираюся», – зауважив він тоді. 

Після цього інциденту білоруська сторона два роки затягувала підписання Протоколу про українсько-білоруський кордон. І ось звершилося – документ підписано.

Що ж спонукало лідера Білорусі змінити свою позицію?

Основних факторів тут декілька, і лежать вони в економічній площині:

1. З початку року експорт білоруських промислових товарів стрімко падає, склади підприємств затоварені нерозпроданою продукцією.

Цікаво, що в рівній мірі падає білоруський експорт як до Росії, так і в ЄС. І це все на фоні того, що товарообіг України з Білоруссю у минулому році досяг рекордного рівня у 7,5 мільярдів американських доларів.

2. Митний союз пробуксовує, взаємна торгівля між державами-учасниками впала. Як наслідок – непоодинокі торгівельні конфлікти та обмеження між Білоруссю та Росією.Росія стурбована значним перевищенням погодженого обсягу поставок з республіки, Білорусь же просить збільшити для неї обсяги ввезення до РФ.

Нещодавно російський центробанк виступив із заявою, яка дозволяє вважати, що до третини білоруського експорту товарів взагалі носить фіктивний характер і обслуговує відтік російського капіталу за кордон. У зв’язку з чим валютне становище Білорусі може виявитися значно гіршим, ніж випливає з офіційних показників.

3. Білоруські економісти вказують, що падіння товарообігу з Євросоюзом і Росією може змусити уряд девальвувати національну валюту. Що лякає білоруське керівництво примарою недавньої кризи 2011 року, коли білоруський рубль знецінився в три рази.

4. Підписавши угоду про поставки електроенергії із України, Лукашенко уклав доволі вигідний ф’ючерсний контракт, який забезпечив Білорусь на кілька років вперед дешевим струмом із правом реекспорту. Якщо у листопаді 2013 року Україна підпише угоду про асоціацію з ЄС, то – згідно з одним із пунктів угоди – буде змушена підняти ціни на електроенергію до рівня європейських. Звісно, це положення не буде розповсюджуватися на тих споживачів, із якими попередньо підписано довгострокові угоди з фіксованими цінами. Білоруський президент спішить забезпечити свою країну саме дешевою електроенергією – доки ціни не пішли вгору.

5. Останнім часом відчуваються зміни у стосунках між Мінськом і Пекіном. За часів Ху Цзінтао Китай розглядав Білорусь як улюбленого партнера у Європі. Лукашенка у Пекіні приймали з більшими почестями, ніж російського президента. Новий політичний лідер Китаю, Сі Цзиньпін, поки що доволі обережно ставиться до білоруського президента і окрім люб’язних усмішок не демонструє великого бажання вести діалог з Мінськом, розуміючи, що розмовляти потрібно з Кремлем. Така прохолода і обережність Пекіну змушує Лукашенка діяти у прискореному темпі, шукаючи нові можливості для забезпечення тилів і за діяння нових механізмів.

Проте, є ще один фактор. Україна - конкурент Білорусі в Єдиному економічному просторі. Цей фактор Олександр Лукашенко, звісно, не афішує. Більш того - під час візиту до Києва він говорить, що країни-члени ЄЕП хотіли б, щоб Україна не підписувала з іншими організаціями договір, який би перешкодив її руху до ЄЕП.

«Сьогодні наші країни вийшли на рівень системного довгострокового партнерства. Але я ще раз хотів би висловити нашу спільну позицію з Росією та Казахстаном: ми дуже, дуже хотіли б вас бачити в Митному союзі. І ви, українська громадськість, мабуть про це знаєте», – наголосив Лукашенко після церемонії підписання двосторонніх українсько-білоруських документів .

Після цих слів президент України, який виступав першим, взяв слово повторно. Віктор Янукович наголосив про пріоритетність європейської інтеграції в зовнішній політиці держави та незмінність позиції України щодо співпраці з МС.

«Україна рухається шляхом європейської інтеграції. Для нас це означає європейські стандарти в усьому. У світі їх вважають найкращими. Європейська інтеграція – це приплив інвестицій до економіки. Але ми дуже уважно спостерігаємо за інтеграційними процесами на пострадянському просторі. І в тій частині, яка не буде суперечити нашим європейським зобов’язанням, Україна готова приєднатися до Митного союзу», – пояснив свою позицію Віктор Янукович.

Мінський політолог Андрій Федоров теж не вірить у щирість слів Олександра Лукашенка. «Все-таки Україна не дуже прагне приєднуватися до Митного союзу. І Білорусь не була б в цьому зацікавлена, адже тоді саме Україна посяде перше місце серед партнерів Росії, а всі інші відійдуть на другий план. Тому я не думаю, що можна очікувати якихось зрушень на шляху залучення України до Митного союзу», – вважає експерт.

З Білоруссю більш-менш зрозуміло. А, що отримала від візиту Лукашенка Україна?

Якщо коротко, Україна отримала перемогу!

Співпраця з Білоруссю важлива для української економіки, зокрема для вітчизняних підприємств, які експортують свою продукцію в Білорусь. Для багатьох з них втрата цього ринку може стати досить відчутним ударом. Для прикладу, лише за квітень вітчизняні кондитери втратили майже 50 мільйонів гривень, після того, як внаслідок штучного затягування проходження української продукції з боку білоруської митниці експорт солодощів до Білорусі був фактично припинений.

Ще один момент: фактично нинішній візит Лукашенка означатиме відмову Білорусі від претензій на грошову компенсацію за боргами, які виникли у стосунках між господарюючими структурами двох країн на момент розвалу СРСР. Білорусь оцінювала втрати аж у 153 мільйони доларів і вимагала від України компенсації в обмін на підписання договору про демаркацію кордонів. Оскільки цього разу Лукашенко прибув із чітким наміром підписати угоду і додаткових умов не ставив, то вже це можна розглядати як перемогу української дипломатії.

Проте, основна складова цієї перемоги – це демаркація кордону із Республікою Білорусь, яка сприятиме розвитку переговорів щодо безвізового режиму з ЄС.

«Облаштування державного кордону є окремим можливим моментом розвитку безвізового діалогу між Україною і ЄС. Таким чином, укладення згаданого протоколу маємо розглядати як ще один практичний крок, спрямований на виконання плану дій щодо лібералізації візового режиму з ЄС», - сказав радник президента України Андрій Гончарук.

Чим не привід порадіти? Українська влада не сходить із задекларованого курсу на євроінтеграцію. Проте не варто впадати в ейфорію. Протокол про демаркацію україно-білоруського державного кордону – це лише проміжна перемога. Це лише ще один крок України на шляху до покращання стосунків із сусідами і до підписання угоди про асоціацію з ЄС, на саміті Східного партнерства у Вільнюсі в листопаді цього року.