Пора добувати свій газ

21 лютого 2011року глава «Газпрому» Олексій Міллер заявив, що монополія не планує переглядати ані ціну на газ, закладену в контракті з українським «Нафтогазом», ані сам контракт.

Раніше керівництво Росії в особі прем’єр-міністра Володимира Путіна проголошувало, що без створення спільного підприємства (СП) на базі газотранспортної системи України та поки що не зовсім відомих російських видобувних активів контракт змінено не буде. І більш того, СП — лише перший етап співпраці, а другий — це об’єднання газових секторів двох країн.

Отже, сьогодні шлях створення СП не є очевидним, і як наслідок — роботи в цьому напрямку пробуксовують. Щодо об’єднання газових секторів, то жодна українська влада не піде на фактичне поглинання українського НАК «Нафтогаз України» «Газпромом».

Сьогоднішні «арабські революції» підштовхують ціни на нафту до $120 за барель. Це насамперед стосується подій у Лівії — одної з найбільших експортерів нафти. Нині є реальні підстави для невиконання цією та деякими іншими країнами Північної Африки та Близького Сходу їхніх контрактів на постачання нафти. Це суттєво дестабілізує світовий нафтовий ринок і закладає до ціни на нафту додаткову плату за політичні ризики та спекулятивну складову. В разі продовження «революційних» подій ціна на нафту вже найближчим часом перевищить $120 за барель. У випадку ескалації подій нова ціна може досягти минулого рекорду — майже $135.

У газових контрактах більшості кран-імпортерів природного газу ціна на газ пов’язана з ціною нафтопродуктів, а значить, з ростом ціни на нафту збільшується дорожчає газ. Це стосується й України. Чи існує для України власний шлях максимального забезпечення газом? Відповідь — так. Розглянемо внутрішні можливості України орієнтовно до 2020 року.

По-перше, Україна, порівняно з більшістю інших країн Європи має значні запаси традиційного газу — до 4,5 трлн куб. м. Згідно з програмами збільшення видобутку природного і нафтового газу в Україні такий додатковий потенціал приблизно може сягнути щонайменше 5—7 млрд куб. м, причому з них понад 50% може скласти видобуток газу на шельфі Чорного моря. Після 2020 року Україна може довести власний видобуток традиційного газу до 29—31 млрд куб. м на рік.

По-друге, видобуток сланцевого газу може досягти 1,5—2 млрд куб. м на рік за умови сприятливих геологічних умов та допомоги західних партнерів (геологічної, інженерної та фінансової), насамперед американських чи канадських енергетичних компаній. Саме вони є зараз єдиними виробниками цього газу в світі.

По-третє, видобуток метану вугільних пластів (МВП) може скласти до 1 млрд куб. м на рік. (Видобуток МВП з поверхні незалежно від видобутку вугілля, як це здійснюється у США, Канаді, Австралії та інших країнах, в Україні не ведеться.)

Загалом, потенційні ресурси нетрадиційного газу (сланцевий газ та МВП) в Україні перевищують 20 трлн куб. м. Яку їхню частку вдасться перевести у доведені запаси, які можна буде рентабельно видобувати, покаже геологічне вивчення та дослідне буріння. Отже, багато залежить від геологічних умов залягання сланцевого газу і МВП. Це об’єктивні чинники, які визначатимуть собівартість видобутку газу та його обсяги загалом.

По-четверте, будівництво термінала зрідженого природного газу (ЗПГ) потужністю до 10 млрд куб. м на рік. Половину цих обсягів газу гарантував Азербайджан (нещодавні домовленості в Давосі), решту можуть надати виробники ЗПГ, наприклад, Катар, Лівія.

По-п’яте, і головне — основне джерело «внутрішнього видобутку газу» — це ощадливе його використання та заміна на інші енергоресурси. Лише на заміні газоперекачуючих агрегатів (ГПА), що використовують в якості палива газ, на ГПА з електроприводом, можна зекономити до 2 млрд куб. м газу. Загалом в економіці при застосуванні енергоефективного обладнання та технологій і частковій заміні газу вугіллям та відновлюваними джерелами енергії можна заощадити 4—6 млрд куб. м щороку.

Останні дії українського уряду та профільного міністерства вперше за багато років мають системний характер. Планується збільшити видобуток природного газу (Shell, Shevron), у тому числі на шельфі (Vanco, «Лукойл»), розпочати видобуток сланцевого газу (EххonMobil, Shell) і МВП (ТНК-ВP, «Газпром»).

Безумовно, найвигіднішим для України був би самостійний видобуток газу за усіма напрямками. Однак брак коштів, відсутність досвіду та технологій видобутку сланцевого газу і МВП на цьому етапі примушують Україну звертатися до іноземних партнерів. Те ж саме стосується видобутку газу на глибокому шельфі. Сьогоднішнім максимумом для українських компаній має стати паритетна участь у видобутку газу. У подальшому, після набуття відповідного досвіду та фінансової стабілізації «Нафтогаз» зможе реалізовувати певні проекти самостійно або з залученням українських інвесторів.

Таким чином, за дуже приблизними оцінками, Україна до 2020 року може зменшити імпорт російського газу приблизно вдвічі (замість нинішніх 40 млрд куб. м — зменшити приблизно до 20 млрд куб. м на рік). Разом з тим, для цього вкрай потрібно поліпшити інвестиційний клімат України, спростити та стабілізувати умови надрокористування, надати певні пільги для видобувників сланцевого газу тощо. Отже, ключові умови, що визначатимуть успіх у кардинальному збільшенні видобутку газу — це реформи.

План основних реформ в Україні, і серед них у паливно-енергетичному комплексі, вже розроблений. Чи вдасться реалізувати амбітні плани — покаже час.