Про фільм
Відчайдушна серфінгістка Ненсі Адамс (Блейк Лайвлі) у центрі гостросюжетного сервайвл-трилера «Мілина». Приїхавши відпочити на безлюдному відокремленому пляжі, вона стає заручницею великої білої акули. Де колись був океан – тепер мілина, і хоча вона всього за двісті ярдів від берега, цього досить, аби випробувати Ненсі на винахідливість, спритність і стійкість. Людина проти велетенського хижака. Чиє бажання жити виявиться сильнішим?
Columbia Pictures представляє фільм «Мілина» виробництва Weimaraner Republic Pictures/Ombra Films production. У головній ролі Блейк Лайвлі. Режисер Жауме Коллет-Серра. Продюсери: Лінн Харріс і Метті Лешем. Сценарій: Ентоні Язвінскі. Оператор: Флавіо Лабіано. Художник-постановник Х'ю Бейтап. Монтаж: Джоель Негрон, ACE. Композитор: Марко Бельтрамі.
Втративши матір молода студентка-медик Ненсі (Блейк Лавлі) шукає розради у заняті серфінгом. Одного разу дівчина бере улюблену дошку і вирушає на безлюдне узбережжя, в секретне місце, про яке їй розповідала мама. Незважаючи на всі перестороги щодо подорожей наодинці, Ненсі насолоджується пустельним пляжем, потужними хвилями і і мальовничими берегами. Час від часу дівчина телефонує додому і повідомляє про своє дозвілля. Вона передусім хоче прочистити голову, обдумати, що робити далі зі своїм життям, і безлюдна місцина якнайкраще для цього підходить.
«На жаль, серфінгістка потрапляє в акваторію білої акули», - коментує Метті Лешем, продюсер фільму. «Акула нападає, адже це її природа. Дівчина перебуває на мілині за кількасот метрів від берега, і вона легко може подолати цю відстань, але між нею і великою сушею - гігантський хижак».
«Мені дуже сподобалася ідея фільму – поєднання яскравої героїні і напруженого жанру, – каже другий продюсер Лінн Харріс. «МІЛИНА» – захопливий трилер з реалістичними персонажами. Головній героїні доведеться пройти через пекло, щоб набратися сили і перебороти свій страх».
Дійсно, щоб вижити в такій скрутній ситуації, Ненсі довелося мобілізувати всі свої внутрішні резерви – відвагу, мужність, кмітливість і винахідливість. «Героїня розуміє, що їй доведеться обходитися тим, що залишилося у неї під рукою, – продовжує продюсер. –Якщо відверто, то інструментарій дуже мізерний. В її розпорядженні досвід і знання дикої природи, основні інстинкти, клаптик суші, а також одяг і аксесуари – дівчина не гребує нічим, що може так чи інакше допомогти їй врятуватися. Природа щоразу дужче перевіряє її на витримку. Напруга наростає по мірі того, як приплив зближує мисливця і жертву».
«Історія неймовірна, але при цьому досить правдоподібна, вона зачіпає наші первісні страхи, – говорить Лешем. – Що ви будете робити в подібній ситуації. Так, досі ви наївно вважали, що з вами такого ніколи не станеться? Зрозуміло, ситуація може бути розглянута в метафоричному аспекті – біла акула може розцінюватися, як збірний образ по-справжньому скрутних ситуацій в житті кожного з нас».
Ненсі доводиться боротися проти найлютішого хижака океану. Білі акули – дуже великі і небезпечні. Вони можуть відчути запах крові, яка потрапила у воду, навіть на великій відстані і захищають зону своєї здобичі Наскільки б винахідливою не була Ненсі, акула не збирається так просто здаватися і готова на все, щоб здобути перемогу в протистоянні.
Диригентом неймовірної баталії між людиною і природою виступає Хауме Кольєтт-Серра. «Кожен знятий ним фільм по-своєму незвичайний і страшний, – каже Харріс. – Він, як ніхто інший, вміє працювати з акторами. Він бачить кожну сцену і кожен кадр таким, яким його згодом побачать глядачі. Він інтуїтивно розуміє, в яку частину екрану будуть спрямовані погляди, і який саме прийом спрацює в той чи інший момент».
Кольетт-Серра пояснив свою зацікавленість цим проектом: «Такий фільм для будь-якого режисера був би неймовірним випробуванням з багатьох причин. Всього одна локація. Дія відбувається у воді. Тварини. Комп'ютерна графіка. Будь-який з цих елементів додає складності, а коли вони всі в одному фільмі, але для мене завдання, яке здається неможливим стає ще цікавішим і привабливішим».
На головну роль продюсери запросили Блейк Лайвлі. Телеглядачі помітили актрису в серіалі «Пліткарка», а кіноглядачі – у фільмі 2015 року «Вік Адалін». «Вона схожа на дівчину, яка займалася серфінгом все своє життя, але при цьому вона дуже розумна і харизматична, – каже Харріс. – В цілому вона зіграла свою роль дуже правдоподібно – ні в кого не виникне підозра, що це не студентка-медик, яка обожнює серфінг. Роль виявилася дуже складною, випробування чекали Блейк буквально в кожному новому кадрі, але вона відмінно впоралася з усіма труднощами».
«Блейк не лише дуже красива, вона сильна, розумна і спритна, – вважає Кольетт-Серра. – Ці якості притаманні і Ненсі, так що Блейк не довелося особливо перевтілюватися».
«Ненсі вчиться в медичному коледжі, і це їй дуже допомагає, коли вона починає спливати кров'ю на скелі посеред океану, – сміється Лайвлі. – Вона дуже прагматична і педантична, вона любить порядок у всьому. Уявіть собі, що з нею діється, коли обставини перевертають все з ніг на голову! Вона збентежена. Всі знання та навички, отримані в процесі навчання, виявляються дуже корисними. Легко помітити, що Ненсі бореться не тільки за виживання – всередині неї також розгорається боротьба між сильним характером і обуренням від безсилля. Вона має здати найважливіший іспит у житті. Вона вціліє, тільки якщо не буде опускати руки. В іншому випадку, її чекає доля ще одного серфінгіста, який зник у пащі акули».
«Ненсі може загинути будь-якої хвилини, – продовжує Лашем . – Її врятували винахідливість, кмітливість і інстинкт самозбереження. Завдяки симбіозу цих якостей вона зробила неможливе».
«Мені довелося дуже багато тренуватися, і це стосувалося не лише серфінгу, – згадує Лайвлі. – Роль виявилася складною і кропіткою. Моя дублерка вперше з'явилася на знімальному майданчику всього за кілька тижнів до закінчення зйомок – всі трюки, включно з деякими досить складними, я виконувала сама. За винятком серфінгу, зрозуміло! Моєю справжньою героїнею стала Ізабелла Ніколс, одна з найкращих серфінгісток на планеті, у всякому разі, у підлітковій лізі. В інших сценах з трюками я знімалася сама. Я отримала свою порцію «бойових шрамів», але тепер пишаюся, що змогла з усім впоратися».
«Блейк брала уроки серфінгу ще до початку зйомок і мала чітке уявлення про те, що відбувалося в кадрі, – каже Ніколс. – Мені залишилося розповісти їй про дрібні нюанси, про які дізнаєшся лише через роки постійних тренувань. Я дала їй кілька порад і допомогла довести техніку до досконалості. Блейк все хапала на льоту, бачити це було дуже втішно. Я була поруч щоразу, коли їй доводилося самій ставати на дошку для серфінгу. Вона уважно слухала мої рекомендації, а я, в свою чергу, прислухалася до її побажань. В цілому у нас вийшов чудовий творчий тандем».
У 2010 році Лайвлі почала займатися дайвінгом і пробувала плавати з великими білими акулами, що дозволило їй краще зрозуміти всі сюжетні перипетії майбутнього фільму. «Я пірнала до великих білих акул в затоці міста Гансбай в Південній Африці, – розповідає актриса. – Я дивилася в очі цим дивовижним створінням, і для мене це стало справжнім одкровенням. Я завжди боялася великих білих акул, але коли опиняєшся поруч з ними в їхньому природному середовищі існування, вони зовсім не здаються страшними. Вони дуже гарні, доброзичливі і спокійні. Занурення мені дуже допомогли, оскільки, вже потім, знімальному майданчику я не сприймала акулу як загрозу – це звичайна істота, що намагається вижити. Як і сама Ненсі».
На знімальному майданчику, як правило, працює багато найрізноманітніших фахівців. Актрису, яка сиділа на камені знімали з різних ракурсів, в тому числі з гелікоптера. Зрозуміло, такі кадри можна було зняти, тільки якщо поряд з дівчиною нікого не було. «Мене привозили на «знімальний майданчик» – наш риф і буй посеред океану – і поверталися на берег, залишивши мене одну. Я сиділа там, за кількасот метрів від берега, і боролася з припливом, чекаючи поки гелікоптер підлетить до точки зйомки. Провівши кілька нескінченних хвилин в повній самоті, я, нарешті, чула рев гелікоптера. Оператор знімав мене якийсь час, після чого гелікоптер знову ховався за горою. Загалом, я проводила наодинці з собою близько тридцяти хвилин, саме тоді я повною мірою відчула трагізм ситуації, в якій опинилася моя героїня. Там дуже красиво, але особисто мені було страшнувато. Отриманий під час зйомок досвід для мене просто безцінний».
Кольетт-Серра каже, що Блейк Лайвлі – незвичайна актриса. «В кожному кадрі, в кожному дублі вона була справжнім оповідачем, – стверджує режисер. – Ми створили всі умови, щоб вона могла на собі відчути всі повороти сюжету. Ми завжди прагнули дійти спільної думки в обговоренні тих чи інших аспектів роботи, і Блейк брала в цих дебатах безпосередню участь».
Саме Лайвлі запропонувала поглянути на акулу не як на якогось демона, а як на звичайну живу істоту, яка бореться за виживання, так само, як і сама Ненсі. «Існує хибна загальна думка про акул, – говорить актриса. – Люди вважають їх страшними, жорстокими монстрами, хоча насправді це не так. Акули – хижаки, що полюють у своєму ареалі. Ненсі ні в якому разі не має ненависті до акули, хоч і бореться з хижачкою за своє життя. Мені здається, що в такій ситуації відчувати жалість навіть симпатію до свого супротивника може лише дуже сильний духом герой. Ненсі з'ясовує, що акула перша постраждала від рук людей. На неї полювали. Жорстко і нещадно. І зовсім не тому, що акула стала загрозою для чийогось життя. Просто заради розваги. У цей момент глядач разом з Ненсі розуміє, чим керується акула, чому вона не має наміру відступати, чому вона так відчайдушно жадає вийти переможцем у цій сутичці, від якої залежить її виживання. Це поєдинок сили духу: людини і хижака. Тут немає мисливців, а є дві жертви. Але вціліє з них тільки одна. Це справжня трагедія».
У фільмі також знімалися Анджело Джошуа, Лозано Корзо і Хосе Мануель Траджилло Салас на прізвисько «Юко» – вони зіграли серфінгістів, з якими Ненсі катається на хвилях. Кольет-Серра розповідає: «Анджело нещодавно виграв чемпіонат з серфінгу в Мексиці. Я розшукав його сторінку в Google і подивився його відеоролики. В одному з кліпів він штурмує хвилі разом з «Юко». Я вирішив: «Хочу мати у фільмі їх обох». У підсумку я отримав навіть більше, ніж розраховував, – хлопці виявилися не лише класними серфінгістами, але й найкращими друзями».
Лозано Корзо стверджує, що Лайвлі не тільки вчилася у них трюкам, але й платила послугою за послугу. «Вона дуже мила і добра, з такою людиною завжди приємно працювати, – каже серфінгіст. – Вона дуже швидко поріднилася з хвилями. Ми провели для неї короткий інструктаж, і вона ловила все на льоту. Блейк і раніше займалася серфінгом, так що їй залишилося тільки згадати, як що робиться. Цікаво те, що вона не тільки переймала наш досвід, але й виконувала елементи в своєму унікальному стилі. Вона ж, у свою чергу, давала нам дуже цінні поради з акторської майстерності, яких ми дійсно потребували».
ЗЙОМКИ НА АВСТРАЛІЙСЬКОМУ ОСТРОВІ ЛОРД-ХАУ
Основним місцем зйомок фільму став острів Лорд-Хау, невелика ділянка суші приблизно в 1100 кілометрах від Сіднея. Кіноглядачі без зусиль зрозуміють, чому Ненсі тягнуло саме це в відокремлене містечко, одне з небагатьох на нашій планеті, яке залишилися недоторканими.
Більшу частину острова покриває незайманий ліс, багато видів рослин і тварин можна зустріти тільки там. У місцевих впадинах зустрічаються різні види молюсків, морська черепаха, риба-клоун, крилатка, тунець, макрель, риба-метелик і двоголовий губан. «ЮНЕСКО» визнало цю територію світовим надбанням, – розповідає менеджер з підбору локацій Дункан Джонс. – Сам острів і прибережні води було оголошено національним заповідником. Місцеве населення – шості та сьомі покоління острів’ян, які дуже трепетно ставляться до своєї історичної батьківщини і ревно стежать за всім, що відбувається на острові. Ця локація стала душею і серцем фільму».
Лайвлі про Лорд-Хау розповідає: «Зйомки на цьому острові стали воістину незабутніми. Це дуже красивий і відокремлений шматочок суші посередині океану. Справжній природній скарб. Глядачам фільму неодмінно захочеться відвідати цей райський куточок, оскільки камера передала всю його велич».
Джонс першим запропонував острів Лорд-Хау в якості потенційної локації. «До острова летіти всього дві з половиною години від Сіднея, він знаходиться між Австралією і Новою Зеландією, посеред океану, – розповідає Лісовику. – Я вирушив туди з Хауме і Флавіо Лабіано, нашим оператором. Флавіо, як справжній художник, визирнув в ілюмінатор і вигукнув: «Дивіться! Подивіться на цей пляж!» Я подивився туди, куди він вказував, потім перевів погляд на Хауме... Ми зрозуміли один одного без слів – ми знайшли наш ідеальний пляж!»
«Ми вирішили, що краще зняти всього чотири кадри на цьому пляжі, ніж дві години на будь-якому іншому, який не був настільки ідеальним», – говорить Кольетт-Серра.
Лешем стверджує, що у них було всього кілька вимог до локації: «Це мала бути природня мілина – героїня Блейк постійно повинна мати в полі зору сушу. По-друге, пляж повинен розповідати певну історію. Але головне – ми хотіли знайти містечко, яке ніхто не бачив раніше. І, як ви можете здогадатися, таких місць на планеті залишилося не так багато».
Насправді «МІЛИНА» стала першим масштабним фільмом, знімалися на острові Лорд-Хау. Зрозуміло, знімати в місці, де раніше ніхто не знімав кіно, означало великі труднощі. «На острові живе близько 350 осіб, і є всього 400 гостьових місць, – каже Харріс. – Мобільні телефони не працюють, Wi-Fi працює ледь-ледь, є всього кілька машин».
«З точки зору логістики це був найскладніший проект у моїй практиці, – додає Джонс. – У нас було близько 100 чоловік у знімальній групі і громіздке обладнання, для якого довелося фрахтувати 45 барж». Незважаючи на те, що на острів були привезені вантажівки, скористатися ними так і не довелося – на Лорд-Хау використовують інші способи транспортування. «Острів'яни доставляють вантажі пішки, на велосипедах або на одній з декількох машин, так що нам довелося добряче подумати над тим, яке обладнання нам дійсно потрібно, а яким доведеться пожертвувати», – пояснює Дункан Джонс.
За іронією долі найважчим завданням було доставити загороджувальний бар'єр від акул. Цю задачу була покладено на координатора трюків Гленна Роланда і його команду. Тільки так можна було бути впевненим, що на знімальний майданчик не запливе справжня акула.
Кольетт-Серра і його колеги стикнулися зі ще однією непередбаченою проблемою: «Передбачалося, що на цей пляж зрідка ступає нога людини, а у нас була дуже велика команда. Коли ми вибрали місце на пляжі і розпакували наше обладнання, помітили, що весь пісок поступово покривається сіткою слідів. Нам довелося розробити маршрути пересування. Наші фахівці пересувалися вервечкою, щоб згодом ми могли замести їхні сліди».
Зйомки в прибережних водах Лорд-Хау тривали протягом десяти днів. «Потужність океану не можна недооцінювати, – розповідає про знімальний період Кольетт-Серра. – Нам доводилося працювати на гігантському природному майданчику, який постійно перебував в русі. Блейк сиділа на дошці для серфінгу, а оператор намагався зловити її в окуляр камери. Погода постійно змінювалася, світло доводилося виставляти заново».
«Океан могутній і непередбачуваний, – додає Лешем, – Ми були повністю у владі природи і погоди. Нам доводилося працювати, незважаючи на хаос, який вносила в нашу роботу стихія. При цьому багато операцій мали бути точно вивірені, а це було до біса важко. Але в підсумку справа того вартувала».
Як приклад труднощів, з якими кінематографісти зіткнулися під час зйомок на воді, Кольетт-Серра описує одну, здавалося б, просту сцену: «Однією з найбільш складних сцен виявився діалог Блейк з іншими серфінгістами, які знаходяться за 30 метрів від неї.. В першу чергу нам потрібно було стабілізувати камеру. Ми закріпили її на чотирьох кранах, встановлених в човні. На кожному крані були стабілізатори, які утримували камеру в нерухомому стані. Кілька дайверів утримували дошку Блейк в нерухомому стані, інакше його відразу ж починало зносити прибоєм. Серфінгісти утримувалися на місці самі. У зйомках сцени було задіяно дев'ять човнів з 70 фахівцями на борту, це не враховуючи дайверів. При цьому на екрані сцена здається дуже простою».
Втім, всі труднощі окупилися сторицею через мальовничість локації. Кінематографісти, включно з оператором другої знімальної групи і оператором підводної зйомки Саймоном Крістідісом, змогли відзняти неймовірно красиві кадри. «Саймон всіх нас вразив – йому вдалося зафіксувати всю красу підводного світу, – каже Кольетт-Серра. – Він брав камеру і опускався під воду, а у другій половині дня я, як нетерплячий хлопчик напередодні Різдва, біг в монтажну, аби подивитися, що вийшло. Сцени серфінгу в фільмі просто приголомшливі, і за них ми всі вдячні Саймону і, звичайно, серфінгістам».
Деякі сцени фільму знімалися в басейні на студії Village Roadshow на Золотому Узбережжі в Квінсленді (Австралія).
СТВОРЕННЯ АКУЛИ ТА ІНШІ ВІЗУАЛЬНІ ЕФЕКТИ
Хауме Кольетт-Серра хотів створити таку акулу, яка б тримала глядачів на краєчках їхніх крісел протягом усього фільму. «Мені хотілося, щоб половину екранного часу акула була в кадрі, – говорить режисер. – Ми вирішили знайомити її з глядачами поступово, спочатку – лише натяком. У другій половині фільму вона стає справжньою силою природи і практично не виходить з кадру. Я вирішив, що якщо Ненсі бачить акулу, то і глядачі теж не повинні випускати її з поля зору».
З цілком очевидних причин було вирішено, що велика біла акула повинна бути намальована на комп'ютері. Білі акули – хижаки, які важко переносять неволю. Зйомки цих диких створінь - це передусім величезна небезпека.
Опрацювати і намалювати акулу Кольетт-Серра доручив своєму художньому відділу. «Я дійшов висновку, що в кадрі повинна з'явитися самка, – уточнює режисер. – Самки білих акул трохи більші, ніж самці і поцятковані шрамами, що залишаються на шкірі в результаті любовних утіх. Крім того, самки агресивніші і страшніші, тому що захищають потомство».
Супервайзером з візуальних ефектів на зйомках фільму «МІЛИНА» виступив Скотт Е. Андерсон. «Хауме і розробник візуальних ефектів Діана Ібаньєз провели ретельне дослідження, – розповідає Андерсон. – Враховуючи напрацювання Хауме і наші обговорення теми, були позначені загальні аспекти роботи над акулою. Ми виділили для себе моменти, які особливо сподобалися Хауме – певні рухи і поведінку акули. Вони стали своєрідним каркасом для нашої подальшої роботи».
Насамперед, Андерсон мав намір намалювати правдоподібного персонажа. «Поведінка акули цілком очевидно і в даному випадку передбачувано, – вважає він. – Ненсі опинилася на її території випадково. Поранивши дівчину, акула гадає, що вона їжа. Нічого особистого, просто акула – є акула. Ближче до фіналу фільму, коли Ненсі починає боротися за своє життя, акула дає відсіч. І дівчина, і риба роблять те, що повинні, те, що наказують їм інстинкти – борються за виживання».
Одним з ключових аспектів для аніматорів став розмір хижачки. «Я постійно нагадував аніматорам про те, щоб вони розцінювали акулу, як гігантську дизельну вантажівку, дуже потужну, але неповороткий, – продовжує Андерсон. – Ненсі можна було порівняти з легким німецьким легковим авто. Велика рибина може бути граціозною, і може також розвинути величезну швидкість. Масивність хижачки добре помітна в сценах, в яких акула атакує буй».
Саме цими двома ключовими параметрами – реалістичність і вага – керувався Андерсон, коли працював над акулою. «Хауме дуже чітко визначив, що хоче поєднувати динамічні сцени з нагнітанням страху, – пояснює Андерсон. – Акула може непомітно підкрастися і з'явитися там, де ти її зовсім не чекаєш побачити. А іноді велетка просто атакує, пливучи напролом. Хауме дуже вміло грав цими двома поведінковими характеристиками акул, тому для нас дотримання балансу між страхом і динамікою було дуже важливим».
Крім того, команда Андерсона створювала симуляцію різних сплесків. В якості прототипу акули на зйомках використовувався підводний скутер. Однак, враховуючи розміри акули, сплеск при появі чудовиська на поверхні мав бути значно соліднішим. Ці сплески розроблялися на комп'ютері. «Всього кілька років тому ми і мріяти не могли про ефекти такого масштабу і реалістичності, – стверджує Андерсон. – Неймовірно, скільки компаній були готові взятися за роботу по анімації акули і візуальних ефектів».
Команда Андерсона також займалася комп'ютерним будівництвом декоративних елементів. Деякі сцени було неможливо зняти на острові Лорд-Хау, і тому зйомки були перенесені в спеціальний басейн, а підводний світ домальовували на комп'ютерах. «Це було дуже непросте завдання – практично в трьох чвертях фільму присутні ті або інші візуальні ефекти. Під час зйомок Хауме зняв панораму морського дна навколо каменя, на якому опиняється Ненсі. Ця панорама стала для нас вихідним матеріалом при створенні комп'ютерної моделі. Згодом ми могли уявити її в будь-яких погодних умовах, міняли освітлення, – незалежно від того на поверхні сонячна погода, ранній ранок або хмарна ніч».
ПРО ЧАЙКУ
Переломний момент фільму – коли Ненсі опиняється на камені, який вже окупувала чайка, що також постраждала від акулячих зубів. Дівчина називає птаха Саллі, і вони починають піклуватися одне про одного.
Перед кінематографістами постало питання – як знімати сцени за участю пернатого персонажа. Лялькова чайка навіть не розглядалася, оскільки жодна, навіть сама правдоподібна лялька не зможе виглядати, як справжня птах.
Потім розглядався варіант комп'ютерної моделі чайки. «Я був проти, адже ніколи досі не бачив якісно промальованої комп’ютерної чайки– каже Лешем. – Я не вірю, що майстри комп'ютерної графіки здатні якісно намалювати птаха. Одного разу ми обідали, і до нас підлетіло кілька чайок. Вони підійшли досить близько, буквально на відстані витягнутої руки, так що ми змогли їх погодувати з рук. Тоді я сказав Хауме: «Якщо вже я можу погодувати чайку з рук, то, напевно, у світі знайдеться дресирувальник, який зможе домогтися від чайки того, що нам потрібно за сценарієм». Я продовжив годувати птаха, а Хауме інстинктивно дістав телефон і почав вирішувати поставлену задачу. Це був доленосний для момент подальших зйомок».
«Ми звернулися до дресирувальниці Кеті Брок-Медленд з питанням, чи пробувала вона коли-небудь дресирувати чайку» – згадує Харріс. – Вона –найтерплячіша і найдобріша людина на планеті, яка обожнює тварин, і врешті-решт вона зважилася видресирувати чайку. Безумовно, без Саллі у нас не вийшло б фільму».
«Чайки – неймовірні ненажери, їжа – їхній головний мотиватор, – каже Брок-Медленд. –Тому ми у своїх тренуваннях робили акцент на харчові стимулятори. Ми годували їх креветками, шматками риби, дощовими черв'яками – в хід йшла будь-яка закуска».
Однак було недостатньо просто знайти потрібну птицю. «Не можна просто вийти на пляж і зловити будь-яку чайку, яка тобі сподобалася, – каже Брок-Медленд. – На щастя, в неволі живуть багато чайок з підрізаними крилами, тому кінематографістам було з кого обирати».
Було відібрано шість претендентів на роль у фільмі, але лише одна з них вигідно виділялася на загальному тлі. «Деякі дуже красиво стояли, інші голосно кричали, а Саллі вміла робити все», – говорить Джон Медленд, компаньйон Брок-Медленд. Саллі була врятована активістами захисту навколишньої природи та жила у неволі вже дев'ять років.
Лешему дуже прив'язався до пташки за час зйомок. «Я вірив у нашого пернатого актора і покладав великі надії на майстерність дресирувальників, і мої сподівання цілком і повністю виправдалися, – каже продюсер. – Тепер Саллі –Марлон Брандо серед морських птахів».
«Саллі повернулася в клітку з хорошими рекомендаціями і солідним гонораром, який піде на поліпшення якості життя птахів в притулку», – додає Брок-Медленд.
ПРО ТРЮКИ
«Знімати сцени з трюками на суші – завдання не з легких, – говорить координатор трюків Гленн Роланд, – динамічні сцени на воді і під водою знімати на порядок складніше. Це не лише складно, але й дуже небезпечно. Ми з моєю командою перед зйомками кожної сцени проводили кілька репетиційних прогонів, щоб кожен трюк перед камерою пройшов ідеально. Тільки після цього на знімальному майданчику з'являлися актори, з якими проводився ретельний інструктаж».
Команда Роланда працювала в тісному контакті з підводною командою і фахівцями з візуальних ефектів, які керували підводним скутером з плавцем, який імітував акулу.
