Якщо ми хочемо говорити про Київ як про європейську столицю, то треба згадати й про особливості, притаманні європейським містам та державам загалом.
З цього приводу хотілося б поставити питання: що особливого вперше в Європі в 2004 році ввела Ірландія, а однією з останніх в 2011 році — Іспанія? Мова йде про повну заборону куріння в громадських місцях, включаючи всі бари та ресторани. Звичайно, це викликало певне незадоволення частини людей, але ж немає рішень, які б влаштовували абсолютно всіх. Проте є європейська тенденція, що почалась зовсім недавно — заборона курити в публічних місцях. Невдоволення можна зрозуміти, адже куріння, скажімо, в барі сприймається сучасними людьми як нормальне явище. Але давайте згадаємо, в середні віки всі викидали сміття просто на вулиці міст і це теж сприймалося нормально. Зараз це вже розцінюється зовсім інакше. Тож можемо говорити про певні речі, які свідчать про розвиток цивілізації, хоча сприйняття їх сучасниками може бути різним.
Правила змінюються й ці зміни невідворотні. Питання лише в тому, коли Україна їх здійснить — в останню чергу, чи в числі лідерів. Ірландія та Норвегія ввели заборону на куріння в 2004 році, Італія, Швеція — у 2005-му, Англія — у 2007-му, Франція — у 2008 році, Хорватія та Туреччина — у 2009-му, й, нарешті, Греція та Іспанія — у 2010 році. Чому виникали протести, скажімо, в Іспанії? Бо там рівень куріння один з найвищих у Європі. А чому вводиться така заборона? Це не просто спосіб зменшити вживання тютюну — це, насправді, захист прав тих осіб, які не курять, тому що шкода для так званих «пасивних курців» є фактично такою ж, як і для активних курців й немає безпечного рівня пасивного куріння. Зрештою, це здійснюється не лише в інтересах тих людей, які не хочуть вдихати тютюновий дим, а й в інтересах працівників індустрії сфери обслуговування — персоналу барів та ресторанів, які наражаються на небезпеку отримати захворювання тому що їх клієнти вважають, що вони мають право курити в цих місцях.
На сьогодні в Україні діє правило про те, що не менше 50% місць в ресторанах та барах мають бути розраховані на некурців. Але, думаю, всім відомо, як цього правила дотримуються насправді. Ми проводили відповідний моніторинг — перевірили 100 закладів у Києві щодо виконання цього законодавчого рішення. Результати невтішні.
Поговоримо тепер про українські стадіони під час майбутнього Євро-2012. На стадіонах буде дуже багато як українців, так і гостей з інших країн. А як зазвичай поводяться наші співвітчизники на футболі? Над стадіонами дим від сигарет. Чи буде це ознакою європейськості столиці та України загалом? Звичайно, ні. На українських стадіонах заборонено курити вже зараз, але заборона не виконується. Тому сьогодні потрібно навчати людей (принаймні, в усіх містах, які прийматимуть чемпіонат Європи з футболу), тому що на стадіонах неможна курити, адже ганятися одночасно за всіма курцями фізично неможливо. Це потрібно здійснювати через Федерацію футболу, можливо, через організаційні комітети Євро-2012.
Чинний профільний закон насправді створює багато можливостей для дієвого обмеження куріння. Одна з них — це додаткові заборони на куріння в певних місцях (наприклад, парках, усіх барах без винятку тощо), які можуть встановлювати своїми рішеннями місцеві ради. Такі обмеження можуть встановлюватися на час проведення масових заходів. Аналогічне рішення було прийняте в Пекіні під час Олімпійських ігор та в Південно-Африканській Республіці під час останнього чемпіонату світу з футболу. Але у таких рішеннях є один суттєвий мінус — вони припиняють діяти після завершення масових заходів, яким є Євро-2012. Ми вважаємо, що подібним приписам, якщо вони все ж будуть схвалені місцевими радами, потрібно надавати статус постійно діючих заборон.
І наостанок — про громадську підтримку заборони куріння. Ще в 2008 році одна соціологічна компанія робила дослідження по Києву. На питання про підтримку закону, який би повністю заборонив куріння в громадських місцях (у тому числі — на всіх робочих місцях, у громадських будівлях, офісах, ресторанах і барах), 63% опитаних киян відповіли «категорично так», 18% — «частково так», у той час як «категорично ні» висловилися лише 6% респондентів й ще 11% відповіли «частково ні». Це дійсно достатньо високий рівень підтримки заборони куріння, який, принаймні, дає підстави проводити широке громадське обговорення теми й роз’яснення про шкоду від пасивного куріння, оскільки багато курців дійсно вважають, що вони мають право курити де завгодно, водночас забуваючи про право оточуючих їх людей на те, щоб дихати чистим і безпечним повітрям. Тож потрібно працювати не лише над подальшими заборонами куріння в барах та ресторанах, але й над ефективним виконанням чинних заборон для громадських місць, транспорту і стадіонів.
