Детали Як китайський коронавірус руйнує українську культуру

2020-04-04 09:05 2367

Уряд вирішив через поширення коронавірусу припинити видатки на культуру. На тлі цієї інформації виникло бажання розповісти історію музею села Вовків, який відсвяткував своє 30- річчя унікальною виставкою у Львові.

- Є таке модне слово культуртрегер - з німецької kulturtrager - носій культури, цивілізатор, місіонер. І є таке львівське слівце «трагати», тобто нести щось важке із великими зусиллями, – сказала на відкритті виставки директор музею - садиби Устияновичів Наталя Смоляна. - Тож культуру в нашій країні треба саме «трагати». І культуртрегери це роблять - знаходять гроші на неприбуткові проекти - будуть музеї, влаштовують фестивалі, концерти, виставки, тощо. Бо це ті, хто розуміє, що культурний фронт найважливіший. Що ми не маємо права програвати культурні війни. Що саме культура є легітимізацією політичної незалежності.
Усе розпочалося з реставрації закинутого в селі Вовків поблизу Львова старого будинку місцевого священика, письменника, громадського діяча Миколи Устияновича і його сина - відомого художника, іконописця Корнила Устияновича. Йшов 1989 рік і мистецька громада готувалась відзначити 150-річчя народження живописця Корнила Устияновича, адже твори цього випускника Віденської академії мистецтв стали окрасою багатьох фондів і храмів. Директор Національного музеї у Львові Андрій Новаківський
(внук відомого художника Олекси Новаківського) був генератором ідеї створення в селі музею-садиби цих двох світочів національної культури. Для цього призначив фахову працівницю музейної справи Наталю Смоляну. Вона мала завдання відродити імена славетних українців. Як науковець провела велику дослідницьку роботу – архіви, фонди, тощо. Навіть були відновлені інтер’єри старої садиби. Відбулося помпезне святкування ювілею живописця у Вовкові. Урочистості, промови, багато столичних гостей. Такого масового видовища у Вовкові досі не бачили. Здавалося б місцеві мешканці мають радіти з такої нагоди. Але ж ні.
З відкриттям у 1991 році музею - садиби Устияновичів у нього
з‘явились вороги. І це були самі мешканці села. У депресивному Вовкові, наче в казці на галявині, з’явився майстерно відреставрований добротний умебльований будинок. А це вже нерухомість, яка має свою вартість. І тут завирувала в свідомості людей «кайдашева кров». Будинок, мовляв, має належати не мертвим, а живим. Почалася боротьба. Претендентів на садибу було чимало. Народні маси вимагали віддати будинок місцевому священику. Андрій Новаківський переконував, що цей музей буде культурно-просвітницьким центром цього краю у співпраці з церквою і громадою.
Минали роки і мінялась свідомість людей. А вона залежить, як правило, від чистоти ідеї і тих людей, які були її ініціаторами. Яку модель для сільського музею вони заклали, тобто створили? Для кого, з якою метою?Для чиєї слави, для чиєї вигоди? Все - для людей, для просвітлення їх душ. Коли ж така модель чесна і для загального добра, то її крок за кроком, рік за роком треба було «тарагати».
- Не стало Андрія Новаківського – він відійшов у вічність. А ми перестали бути філією Національного музею і пішли в підпорядкування Пустомитівського райвідділу культури, однак вже 20 років успішно проводимо міжнародні волонтерські проекти, - розповіла Наталія Смоляна. - До нас приїздить молодь з усіх куточків світу. Після них на згадку залишаються майстерно виготовлені чи то лави-колоди, чи дитячий майданчик з гойдалками для сільської дітвори, чи відремонтована криниця, чи виготовлені нові художні вивіски, вказівники маршрутів по селу. Близько 120 молодих людей, які вперше побачили Україну, пізнавали її через спілкування з селянами, молоддю, гостями музею під час спільних проектів і у праці, і на відпочинку. Нам вдалося видати каталог творчих робіт Корнила Устияновича.
Учасники волонтерських проектів приїздили з Англії, Америки, Франції,Чехії, Польщі, Іспанії, Туреччини, Китаю, Білорусі, Хорватії, Японії. Дочекалась Наталя Смоляна і приходу «свого» священика о. Петра Терлецького, який сприйняв і оцінив її працю та задуми. Він організував реставрацію унікальної пам’ятки дерев’яної архітектури старої церкви, збудованої 1702 року. Її перекрили класичним гонтом. Коли тривав ремонт, літургію священик правив у світлиці музею-садиби.
Сьогодні у селі немає мешканця, котрий би не долучився до чергового проекту чи то виставки, чи мистецьких майстер класів, чи фестивалів - до того культурного життя, яке пульсує у музеї-садибі. Віднайдено чимало документів, метрик, світлин, листів з життя мешканців села, котрі пройшли через усі горнила вітчизняної історії: дві війни, національно - визвольні рухи, творили УНР, були в ЗУНР. Пам'ять про прадідів цього краю зафіксована в експозиції музею за якою можна проводити уроки історії України. Так, музей - садиба Устияновичів помітно розширив свій діапазон і став музеєм не лише села Вовків, а й навколишніх сіл звідки люди несуть свої сокровенні родинні пам’ятки і діляться спогадами про минувшину своїх прадідів. Вже й сад який тут посадили плодоносить…
В анотації до експозиції музею села Вовків у Львові Наталя Смоляна написала:
«Тут, у сільському музеї, інтегрувалась Україна в ЄС, а Велика Медведиця, яка лежала на місцевих яблунях, спостерігала за цим. Їдуть до нас різні люди. І малеча, і дорослі і роверисти, і мандрівники з фотоапаратами… І кожний тут знаходить щось своє: напитися живої води, походити босоніж по траві, оглянути стару дерев’яну церкву, руїни давнього костелу, послухати нашу історію, милуватись бузьками, які сидять на комині і щось клекочуть про нас…
Дивовижно - ностальгійний музей-садиба у Вовкові притягує мандрівників за цікавим. Бо так неустанно працює душа культуртрегера Наталі Смоляної, яка і не відчула коли їй повнилася вже 70 років, а проте ідей вистачає і для молодих.

Лариса Марчук, Львів

загрузка...
загрузка...

Еще по теме

Еще новости в разделе "Детали"

Мы в телеграм