Зовнішня політика держави не обмежується тільки діяльністю Міністерства закордонних справ. Формально МЗС є центральним органом виконавчої влади, котрий здійснює зовнішню політику. Але фактично можливості стратегічної розвідки значно ширші, ніж у МЗС. В Україні функції стратегічної розвідки здійснює Служба зовнішньої розвідки.
Про те, за якими принципами працює стратегічна розвідка та у якому стані вона знаходиться на даний момент в Україні; як працюють американські розвідки та що зміниться щодо України після призначення директора ЦРУ Майка Помпео на посаду Державного секретаря США, а також про вже розроблену «дорожню карту» мирного врегулювання конфлікту в Україні та стратегії постконфліктного врегулювання.
Про все це в інтерв’ю «Политическим Известиям в Украине» розповів генерал армії Микола МАЛОМУЖ, голова Служби зовнішньої розвідки України (2005-2010 роки) та голова суспільно-політичного руху «Народні збори».
- Служба зовнішньої розвідки України майже рік не мала керівника. Наприкінці минулого року президент призначив на посаду голови Служби Єгора Божка.
Правда, призначення кадрового дипломата на чолі таємної служби відразу викликало багато питань. Це або якийсь дуже сміливий експеримент, ризикований та все ж таки недоречний (особливо, враховуючи, що зачіпає чутливу сферу нацбезпеки), або просто нерозуміння глибинних особливостей роботи розвідки. Чи додалась Службі «нова якість» в роботі після призначення нового керівництва?
-Україна знаходиться на зламі геополітичних протиріч. Та й взагалі-то зараз проти нашої країни ведеться неоголошена війна. З одного боку, мова про «гарячу» війну на Сході, котру у нас часто називають гібридною. А з іншого боку, проти України також ведеться й постійна потужна розвідувальна робота іноземних спецслужб. В різних країнах світу робота спецслужброзглядається як пріоритет, від якої залежать як внутрішньополітичні, так й міжнародні процеси. І ефективність діяльності Служби зовнішньої розвідки України як раз й може дати перспективу розвитку і ефективній зовнішній політиці, і формуванню нової системинацбезпеки та оборони, а також отримання надзвичайно важливої інформації на упередження щодо перебігу міжнародної ситуації щодо України. Ну, наприклад, про діяльність військово-політичного керівництва Росії та взагалі задуми російських спецслужб або якихось інших країн щодо України; формування потужних економічних моделей розвитку України; проведення спеціальних операцій (інформаційних, кібер-); підготовка, «засилка» агентури або навпаки, виявлення сторонніх впливів з боку іноземної агентури. Слід також зазначити, що на саме на Службі зовнішньої розвідки покладено основний тягар щодо формування ефективної політики в плані консолідації сил з нашими міжнародними партнерами і на політичному, і на економічному, на безпековомурівнях, а це на практиці надзвичайно важливо для розвитку стратегічних відносин з США, ЄС, іншими основними партнерами. По кожній країні дуже важливо ретельно прорахувати й її позицію, національні інтереси як на глобальному рівні, так й конкретні прагматичні аспекти. Звісно, на усьому цьому можна грати. Спецслужби за своєю сутністю й є тим самим надзвичайно гострим філігранним інструментом, за допомогою котрого можна вибудовувати зовнішню цю політику. Разом з керівництвом держави, урядом, безпековим сектором. Зазначу, завдяки злагодженій роботі спецслужб можна формувати надзвичайно успішну політику. Та підкреслю, на упередження. Наприклад, на недопущення потужних економічних, енергетичних, інформаційних диверсій, іноземних спецоперацій.
Крім того, завдяки стратегічній розвідці можна також розбудовувати моделі економічного розвитку, сприятливого інвестиційного клімату, а також конкретні формати співпраці з США, ЄС, країнами НАТО та іншими партнерами. А в перспективі ще й виходи на високий глобальний рівень та брати участь у світових процесах, разом з такими гравцями як США, Європа, Китай, Японія, Індія, Канада, Бразилія. Зокрема, що для нас особливо важливо, для пошуків тих механізмів, котрі допоможуть вийти на потужний глобальний мирний процес, вирішуючи проблеми, пов’язані з окупацією Донбасу та анексією Криму.
На цьому тлі, зрозуміло, що голова Служби зовнішньої розвідки повинен бути професіоналом надзвичайно високого рівня. Тим більш, що взагалі-то роль Служби у міжнародних відносинах нерідко на порядок вище, ніж має МЗС. З одного боку, тут відбудовуються як офіційні, так й неофіційні моделі міжнародних відносин. А з іншого боку, Службою здійснюється робота на упередження проти загроз нацбезпеки. Тобто якщо керівник Служби не є професіоналом, зрозуміло, не буде й ефективності в її діяльності.
Отже, зараз з нинішнім керівництвом розвідки, при всій повазі до його дипломатичного статусу, можна стверджувати, що Служба вийти на модель ефективної роботи не може. Немає для цього достатнього досвіду (я вже не говорю про стратегічний досвід!). Немає також чіткого бачення моделі ефективних практичних дій вже сьогодні, на даний момент, а не наприклад, через рік (тобто щоб здобути хоч якийсь потрібний досвід). Тим більш, зараз, коли країна знаходиться в критичній, передусім безпековій та міжнародній ситуації. Особливо, коли проти України ведеться потужний вплив іноземних розвідок. Відповідно українська розвідка вже сьогодні, на даний момент повинна мати професіоналів, належні ресурси, щоб ефективно виконувати свої функції.
Крім того, ефективність роботи розвідки залежить від наявності професійної команди. У нового керівництва вже сьогодні мають бути чітко сформовані моделі та програми дій, а також міцні агентурні позиції. Потрібно також враховувати й симбіоз агентурної та технічної розвідок, котрий допомагає належним чином здобувати та аналізувати інформацію. А потім – рекомендувати керівництву держави конкретні моделі дій на зовнішньополітичному,безпековому, інших державних рівнях.
Окремо зазначу ще один важливий та життєвий аспект, від котрого залежить ефективність роботи розвідки – це довіра до нового керівництва з боку особового складу Служби. Тобто від простих співробітників середньої ланки; офіцерів під прикриттям або нелегалів, котрі працюють за кордоном та з ризиком для власного життя здійснюють свою роботу – чи можуть усі вони в цій ситуації покладатися на таких керівників, котрі не мають елементарного досвіду? Чи буде від таких керівників ефективна підтримка та забезпечення розвідувального процесу? Специфіка розвідувальної роботи полягає у тому, що постійна робота в системі ризику особливо передбачає гостру потребу у Центрі фахових керівників. Зокрема, керівники Служби повинні забезпечити ефективну роботу та навіть захист свого розвідника, який може попасти в ту або іншу ситуацію, пов’язану з діяльністю контррозвідки іноземних держав. Тим більш, коли потрібно визволяти розвідників та який механізм для цього має бути задіяний. По-перше, керівники служби повинні не допустити подібних заходів. А по-друге, важливо також наскільки керівник спецслужби має відстояти свого співробітника через канали неофіційного контакту з країною противника або конкурента. Адже відчуваючи, що у керівництві Служби є професійна команда, кожен розвідник орієнтується, по-перше, що його робота буде ефективно забезпечена, а по-друге – й високо оцінена. Крім того, розвідник також має бути застрахований від якихось надзвичайних ситуацій.
- Дипломат на чолі розвідувальної служби - мабуть, тут більш виграє дипломат. У той час як розвідка напевне, більше втрачає…
- Думаю, є наявна недооцінка роботи та ролі стратегічної розвідки у функціонуванні держави. Наприклад, зараз часто ті матеріали, котрі добуває розвідка, або не доходять до президента, або доходять в дуже обмеженому форматі.
Можна провести порівняння, як це було за часів попередніх президентів Кучми, а пізніше Ющенко.
На початковому етапі дійсно, також була певна недооцінка. А цей момент дуже важливий для розвідки, коли від керівництва держави йде гідна оцінка. Тобто керівництво не лише ознайомлюється з матеріалами, але й сприймає їх при напрацюванні політики на різних сферах та рівнях. Більш того, часто аналітичні матеріали, котрі готує розвідка, є визначальними у напрацюванні державних стратегій. Зокрема, тому що грунтуються на багатьох конкретних фактах та фаховому аналізі. Звісно, поступово ставлення до зовнішньої розвідки в країні змінювалося.
Просто наведу зараз приклад. Бувший президент Віктор Ющенко, під час свого виступу на зборах Служби зовнішньої розвідки у 2009 році, чітко зізнався (і так доречі, взагалі повинно бути у багатьох країнах!):«Япрактично не розпочинаю свій робочий день до тих пір, поки не тільки не ознайомлюся з матеріалами розвідки, але й з тими позиціями, як потрібно діяти на тому чи іншому напрямку». І це дійсно, була правда.
На той час Службою дійсно, ефективно відпрацьовувалися заходи і по ЄС, і по США, а також моделі політики на упередження й щодо Росії. Зокрема, й по Криму, щоб заздалегідь відбити зазіхання на нашу державу.
Тобто у тих випадках, коли вище керівництво держави та розвідка спільно працюють в єдиному інтересі, спираючись на реальні факти, моделі дій, а також кадри, котрих запропонувала розвідка (наприклад, економістів, дипломатів, безпекового сектору, інших фахових спеціалістів), тоді відповідно робота на стратегічних напрямках буде реалізовуватись надзвичайно вигідно та ефективно.
- США у своєму зовнішньополітичному блоці зараз задіяли інший, також не зовсім стандартний механізм, коли на чолі публічної дипломатії (Держдеп) призначено бувшого голову ЦРУ Майка Помпео.
Отже, хто на практиці більш ефективніше: дипломат – на чолі розвідки, або навпаки, розвідник – на чолі дипломатії?
TheWashingtonPost в день, коли сенатори узгодили кандидатуру Помпео, вийшла з заголовком: це призначення має «історичне значення», але не гарне рішення для Трампа («WhyMikePompeo’sSenateconfirmationishistoric — andnotinagoodwayforTrump»).
Але чи виграють від цього призначення інтереси України?
-Майк Помпео – це людина з команди Трампа. Якщо точніше, людина з оточення віце-президента Майкла Пенса. Тобто іншими словами, жодних протирічь між Трампом та Помпео не може бути, тут має місце тандем. Хоча Трампперіодично висловлює непрогнозовані позиції, але все ж таки та стабільна система, котра існує у США, передбачає злагоджену та збалансовану систему стримувань та противагі з боку президента, віце-президента, а також Держдепу. І Помпеоцілком вписується в цю модель.
Інша справа, а чи можна розглядати призначення Помпео в Держдепяк виграшне?
Скажу відверто, що виграшне.
Майк Помпео, ще під час того як займав пост директора ЦРУ, зосереджував на собі колосальні можливості впливу щодо ситуації в світі. І на політичному рівні, і по лініїбезпекового сектору, по дипломатії (тобто усім тим, чим безпосередньо займається Держдеп), а також економічного, транснаціонального, інформаційного характеру. Тобто Майк Помпеокомплексно бачить усю проблематику як у США, так й у загальносвітовому контексті.
Отже, маючи такий потужний досвід роботи Помпео буде зараз легко перейти до очолюванняДерждепу. Тим більш, що взагалі-то по цій моделі діяльності він фактично працював весь попередній час.
Розвідка за своєю сутністю постійно супроводжує будь-які заходи Держдепу. Держдеп працює в тандемі з ЦРУ, в них обох є багато спільного у здійсненні політики, є й спільні методи. Крім того, перед обома структурами стоять спільні завдання, методи. Хоча кожне відомство має й специфічні методи. Наприклад, ЦРУ більш глибинно досліджує процеси в державі. До того ж, у різних сферах (не тільки в політиці або у дипломатії). Не тільки у США, але й по різним іноземним країнам. У той час як дипломатію, здебільшого, цікавить політичний та міжнародний аспект, ну й певною мірою економічний аспект.
Іншими словами, Майк Помпеонабагато більш орієнтований, більш системно організований в плані отримання інформації, а відповідно, й щодо сприяння формуванню механізмів реалізації державної політики. Отже, це призначення скоріш за все, буде ефективним. І я думаю, це важливий позитивний сигнал також й для України. Дуже добре, що на чолі американської дипломатії став Майк Помпео, котрий має дуже добрі стосунки з нашою державою.
Під час неодноразових зустрічей з ним у Вашингтону, а також під час його приїздів до України ми усі неодноразово мали можливість пересвідчитись, що він є послідовним прибічником розширення формату впливу на різні глобальні проблеми у світі (зокрема, в форматі «двадцятки»), а також здійснення більш потужного впливу на Росію. Зокрема, щоб РФ скеровувати до такої політики, щоб це максимально сприяло і завершення війни на Донбасі, і до постконфліктного врегулювання, і для відбудови Донбасу.
Тобто для України є сигнали гарного характеру.
Думаю, ці сигнали будуть сприяти не розпалюванню протистоянь і тим більш, «гарячої війни», а навпаки, просуванню шляхами, які б дозволили вийти справді на мирний процес. Але вже не тільки через нинішні «мінський процес» та «нормандський формат», але з задіянням значно більш розширеного формату, котрий взагалі здатен визначати перспективу розвитку світу, а паралельно сприятиме й розв’язанню українських проблем.
-Ось бачимо конкретний приклад, котрий наочно демонструє: розвідник для дипломатії – це підсилення. У той час як дипломат для розвідки навпаки, може стати зайвим стримуванням…
- Тим більш, що в даному випадку ще й різні масштаби.
З одного боку, ми кажемо про те, що на керівництво Служби зовнішньої розвідки прийшов дипломат, я би так сказав, середньої ланки, який не бачить стратегії.
З іншого боку, призначення такого важкоговика як Помпео, директора ЦРУ, наДерждеп – ось це як раз вбачається співмірно. І скажу, для Держдепунавіть більш ефективно. Можна навіть привести приклади, коли у США деякі директори ЦРУ потім взагалі становилися президентами країни. І це обрання також становилося ефективним на практиці. Хоча б тому що ці директори на практиці були готові до виконання президентських повноважень.
- Тобто в американській розвідці фактично є найголовнішою саме ЦРУ. А яке же тоді місце займає Національна розвідка, котру зараз очолює ДєнКоін?
- В даному випадку мова йде суто про координаційний орган, котрий відповідно скеровує 16 різних розвідок. Але ЦРУ дійсно, є головним та найбільш потужним розвідувальним органом. Директор ЦРУ наряду з головою Нацрозвідки, кожен сам по собі, мають прямі безпосередні виходи на президента. Тому що ці дві структури за своєю суттю діють глобально, комплексно. Інші розвідки стосуються окремих галузей. Наприклад, є військова розвідка (RUMO) та окрема розвідка військово-повітряних сил, є також фінансова розвідка та інші. Безумовно, усі ці так би мовити секторальні розвідки мають важливе значення. Але на практиці ЦРУ за своїм значенням, мабуть, важливіше, ніж усі інші 15 розвідок. Звісно, з урахуванням цієї специфіки пост директора ЦРУ фактично є одним з стратегічних у США.
Поряд з тим як, наприклад, контррозвідка, котра діє в системі ФБР, теж має комплексний характер, але виконує суто внутрішні безпековіфункції.
Таким чином, ЦРУ та ФБР разом в системі нацбезпеки США є визначальними.
- І ось цей потужний розвідувальний орган зараз очолила Джина Хаспен. Вперше в історії США призначено на посаду директора ЦРУ.
Що це: ще один «сміливий експеримент», посилення принципу гендерної рівності або посилення роботи служби?
- Традиції США передбачають не лише забезпечення гендерної рівності, але й професійний підхід у здійсненні високих кадрових призначень. Хаспенпрацювала у якості оперативного працівника на різних рівнях в системі американської розвідки. І навіть співробітники ЦРУ, з котрими довелось поспілкуватись, також неодноразово висловлюються, щоб стратегічну розвідку завжди повинні очолювали саме професіонали.
Отже, в даній ситуації Джина Хаспен за своєю статтю, хоча й жінка, але це професіонал, яка за свій професійний стаж виконувала надзвичайно активні важливі заходи. Так, деякі правозахисники їй навіть закидають щось пов’язане з порушенням прав людини (наприклад, по «справі Гуантанамо»). Але я добре її також пам’ятаюй по здійсненню роботи по деяким програмам з протидії розповсюдженню ядерної зброї. Усі програми пройшла доволі успішно. Була в нормальних контактах й з командою Трампа, й зрозуміло,безпосередньо з командою Помпео. Мабуть, виходячи з її оперативного та керівного досвіду й призначили на дану посаду. Тим більш, що в даний момент враховувались й інші фактори. Зокрема, й нинішній фактор потужного протистояння в світі. На міжнародному рівні зараз формується нова парадигма відносин. Де-факто світ стоїть на грані нової холодної війни, загострюються протистояння як на регіональних, так й на глобальному рівнях.
Думаю, американці не прорахувалися, призначивши на посаду директора ЦРУ жінку. Хоча й були інші кандидатури, котрі зараз могли б очолити спецслужбу, але остаточний вибір було зроблено президентом. Думаю, що й Помпео переконав, щоб зроблений вибір виявився гідним.
-Мабуть, найскладніше з новим директором ЦРУ буде в країнах, де традиційно найбільш поширені різні гендерні стереотипи. Та й в Україні на даний момент проблеми гендерної рівності стоять гостро. Як би це для представників української еліти це не виявилося пасткою…
-Неодноразово спілкуючись з американцями та з європейцями знаю, що в їхніх спецслужбах й багато оперативної інформації щодо активної роботи їх спецслужб в Україні. Особливо, по лінії ФБР та фінансових розвідок. Зокрема, по фінансовим потокам, котрі виходять з України. За усі роки української незалежності з України за кордон вийшло приблизно $147 мільярдів. У тому числі, до $42 мільярдів за попередні чотири роки. Це вже при діючій новій владі, котра прийшла після майдану. Але повторюю, усе це все знаходиться під контролем західних спецслужб та правоохоронних органів. Звісно, все це правові підстави для порушення кримінальних справ. Спочатку йдуть оперативні провадження, а після того й відповідні юридичні оцінки. Як наприклад, колись дещо подібне відбулось в історії з Павлом Лазаренко.
Звісно, поступово усі справи були доведені до свого логічного завершення і особи, котрі причетні до корупційних тіньових схем, виведення капіталу в офшори (тим більш, що частина коштів йде й на фінансування тероризму) та винних осіб буде притягнуто до відповідальності.
Але я прихильник того підходу, враховуючи, що усе це наші громадяни, й до відповідальності вони повинні бути притягнуті саме в Україні, а не у США чи Європі….
-З початку 2018 року протидія російській агресії в Україні вийшла на новий етап. Зокрема, створюється відповідна нова правова основа. Спочатку у січні (18 січня) було прийнято президентський закон «Про реінтеграцію» («Про деокупацію»). Зараз у Верховній Раді знаходиться новий законопроект «Про нацбезпеку», котрий вже прийнято у першому читанні.
Чи це посилить українську нацбезпеку?
Законопроект зокрема, окремим розділом приділяє увагу координації розвідувальної діяльності. Хоча у попередні роки Україна вже проходила через цей досвід, коли було створено Координаційний комітет розвідок…
-Перш за все, цей законопроект є загальним та рамковим. Як зазначив Секретар РНБОУ Олександр Турчинов під час презентації законопроекту у сесійній залі, не визначено пріоритети нацбезпеки. Хоча закон про нацбезпеку за своєю сутністю має визначати насамперед, пріоритети, котрі мають надважливе значення для держави (як зовнішні, так й у плані загроз), способи захисту цих пріоритетів, а також – найголовніше - механізми їх реалізації.
Тобто в новому законі мають бути зазначені основи нацбезпеки по всіх сферах (в політиці, економіці, фінансах, екології, безпеці, нацобороні). Але на жаль, в цьому законопроекті цих пріоритетів не визначено та й взагалі немає комплексного підходу. Визначено тільки сектор оборони та безпеки, але дуже у вузькому ключі. Більш того, часто норми законопроекту між собою перетинаються або навіть протирічать вже діючим законам (наприклад, щодо діяльності СБУ).
На мою думку, законопроект про нацбезпеку зараз потребує нагального доопрацювання. Хоча взагалі-то, якщо бути ще більш точнішим, рамкові положення повинні все ж таки прописані у відповідній стратегії. А в законі повинні бути закріплені конкретні дієві практичні механізми реалізації.
Отже, законопроектпро нацбезпеку у його нинішньому вигляді фактичнопоки готовий для комплексного вирішення проблем нацбезпеки України, потребує доопрацювання.
Звісно, на практиці це не єдине коло питань. Наприклад, є багато питань й щодо організації Збройних Сил. Особливо що стосується їх новітніх видів та родів, а також роботи контррозвідувальних органів, Прикордонної служби, СБУ, Нацгвардії.
Закон про нацбезпеку повинен передбачати комплексні рішення, спрямовані на дію та на упередження, замість того, щоб кожен раз відповідати на виклики постфактум. Втім, така модель в запропонованому законопроекті не сформульована. На жаль, це вже непоодинокий факт: спочатку закон приймається, але за своїм змістом він часто складає теоретичну базу. У той час як практичних механізмів не передбачається.
Що стосується створення координаційного органу розвідувальних органів…
Зазначу, тут не США, де є 16 різних розвідок. В Україні взагалі немає стільки розвідок. У нас існує стратегічна розвідка (Служба зовнішньої розвідки), військова розвідка (котра працює в структурі Міноборони), а також Прикордонна розвідка (котра працює у своєму відповідному сегменті).
Іншими словами, немає що тут координувати.
Прикордонна розвідка – відповідальна за свій вузький сегмент несення служби на державному кордоні; військова розвідка – щодо питань, котрі стосуються військової безпеки, а стратегічна розвідка має зовсім інші масштаби, охоплюючи декілька сфер.
Чисто з практичного зору, для координації у нас зараз й так є оперативна рада розвідок, котра періодично збирається на наради та координує ті чи інші питання. Звісно, у межах допустимого. Тим більш, у всьому цьому тут є ще один такий момент – гостра необхідність забезпечити режиму таємності. Особливо, це має велике значення у нинішній військовий період. Адже створення столь системного координуючого органу – це ще один ризик для витоку інформації. Не секрет, що по інформації можна ідентифікувати й конкретні джерела. Наприклад, одна справа, коли якесь відомство виходить навіть за межі окремого підрозділу чинавіть окремого співробітника – в таких випадках вже само по собі виникає реальна загроза розшифровки конкретного джерела інформації .
Ну а якщо інформація гуляє між відділами в межах окремої розвідки – це ще одна загроза. Але коли ще між відомствами – тим більш, коли це й важлива інформація – дуже легко зорієнтуватись, а хто ж таку інформацію добув.
Наведу приклад. Припустимо, розробляється якась оперативна інформація по Україні. Наприклад, з боку Росії. Звісно, контррозвідка РФ відразу проведе відповідний аналіз, хто за своїм статусом володіє даною інформацією, а також звідки міг бути витік та й взагалі будуть проаналізовані усі можливі моделі витоку. Отже, таким нехитрим чином можна вираховувати джерело надчутливої державної інформації.
Ось тому у спецслужбах є одне святе негласне правило: уся таємна інформація не повинна передаватись будь-якому іншому співробітнику, ніж тому, кому вона має бути передана. Ну й так строго по субординації надважлива інформація надходить на вищі рівні, до самого президента.
-Здається, тут проблема більше, ніж у окремо взятому законопроекті.
За роки незалежності в Україні неодноразово приймалися декілька й законів, котрі регламентували сферу нацбезпеки, затверджувались й відповідні стратегії. Але за своїм змістом нерідко усі ці закони часто повторювали один одного, не вирішували ряд практичних питань та були рамковими….
Або в Україні є гостра нестача кваліфікованих спеціалістів, котрі здатні допомогти нарешті написати гарний закон. Або спеціалісти є, але до їх порад просто не дослухаються…
-Скажу більше, у нас в Україні взагалі немає потужного професійного блоку у будь-якій сфері. Як у системі нацоборони чи безпеки, так й в уряді, по окремих міністерствах та відомствах.
Насамперед, тут повинно бути стратегічне мислення, але й не менш важливо, що й план конкретних практичних дій. На жаль, співробітників такого рівня в Україні поки що не задіяно до системи державного управління.
Так, є окремі спеціалісти, окремі успіхи, а комплексно, по окремих блоках, відповідні професійні команди не сформовано. Чому? Тому що професіонали, а я знаю таких сотні, не залучені до своїх справ.
Україна наприклад, має суперпрофесіоналіву сфері боротьби з тероризмом, котрі проводили сотні операцій як на глобальному, так й на регіональному рівнях. Але на даний момент жоден з цих суперпрофесіоналівне залучений в жодну систему. Ні в розвідку та військову розвідку, СБУ чи інші структури.
Хоча чи є якась на сьогодні для України більш гостра проблема, ніж боротьба з тероризмом? Та немає на сьогодні більш гострої проблеми!
Тим не менш, професіонали з боротьби з тероризмом до системи не залучені. Чому? Мабуть, тому що наприклад, створюють конкуренцію тим, хто призначений за політичною квотою. Або тим, кого зараз взяли за принципом особистої відданості чи контролює фінансові потоки або забезпечують особисту безпеку перших осіб.
Зазначу, в будь-якій демократичній державі подібний непрофесійний підхід до сфери нацбезпеки є недопустимим. Особливо, в нинішній надтоскладний та відповідальний період для України, коли потрібні співробітники високогогатунку.
-Так, боротьба з тероризмом є однією з надчутливих сфер, де особливо потрібні професіонали. Та й взагалі вирішення будь-якого збройного конфлікту, незалежно від його ступеня складності чи кола задіяних сторін, завжди можна вирішити мирними засобами. Завжди, у будь-якій ситуації, знайдеться найбільш оптимальний та компромісний варіант. Правда, для цього, задля миру, кожному з учасників конфлікту доведеться домовлятися один з одним та піти на поступки.
Чи міг би стати таким «компромісним сценарієм» створення повноцінної миротворчої місії ООН на Донбасі, котрий задовольнив би усіх? Та наскільки можлива на практиці така місія на даний момент?
-Думаю, що в даній ситуації у тому розумінні, в якому на широкий загал сприймається миротворча місія, тобто у міжнародно-правовому контексті, цей варіант не має своєї перспективи. На даний момент Росія пропонує, щоб «миротворча місія» здійснювала контроль тільки на «лінії розмежування» та виключно для охорони спостерігачів ОБСЄ. У той час як у нашій редакції передбачається контроль по всій території, а також контроль за відведенням зброї, контроль кордону чи недопущення завезення (вивезення) зброї.
Тобто за таких суттєвих розбіжностей «класичний формат» миротворчої місії ООН на практиці не спрацьовує. Чому? У кожного з гравців є свої інтереси. Зокрема, й у ДНР та ЛНР. Крім того, є власні інтереси та пріоритети у Росії, а також на Заході та у нас.
Отже, на даний момент проект миротворчої місії ООН все ще не досягає консенсусу між учасниками відповідних переговорів.
Але у будь-якому разі, я пропоную, що потрібна з одного боку, більш складна модель, а з іншого боку, модель, котра допомагає більш ефективно задіяти команди за для захисту спільних цінностей та подолання глобальних загроз. Наприклад, навколо ідеї безядерного миру та недопущення ядерних війн, або проти «Ісламської держави» чи кібертероризму, а також по окремим потужним регіональним конфліктам.
Так, з одного боку, міжнародні миротворці можуть стати певним чином стримуючим фактором, але усе одне вони не зможуть вирішити більш ширших питань. До того ж, питань, розрахованих на перспективу. Зокрема, щодо контролю за усією окупованою територією або тим більш, щодо відновлення Донбасу.
-Ну а якщо для того, щоб усі учасники змогли «зберегти обличчя»…
-Але питання про «збереження обличчя» є сенс ставити тоді, коли дійсно, конфлікт знаходиться на настільки гострій стадії, коли є реальні передумови до переходу до відкритої гарячої фази протистояння. Ось тоді такі потужні світові гравці як США, ЄС, Китай проявляють безпосередній інтерес до миротворчості.
Насамперед, щоб не допустити відкритого протистояння на глобальному чи регіональному рівнях. По-друге, у даному випадку передбачається й вихід на домовленості щодо формування нового світового порядку. Наприклад, будь-то заключення нових угод, вихід на нові моделі міжнародних відносин, нової архітектури безпеки. Ну й попутно вирішення окремих конфліктних питань. Наприклад, щодо Сирії або КНДР.
Ось у таких випадках у кожній країни відразу з’являються конкретні стимули. І держави відповідно виходять на глобальний рівень, щоб з одного боку, не допустити глобальних катастроф, а з іншого боку – захистити свій безпосередній інтерес.
Так, відповідна «дорожня карта» по Україні, котра передбачає таке мирне врегулювання, зараз, дійсно, є. І як раз ця «дорожня карта» стимулює Росію як одного з міжнародних гравців виходити на конкретні мирні домовленості. Як глобальні, так й окремо по Донбасу.
Тобто мова йде про потужний міжнародний формат, з залученням провідних країн світу та котрий передбачає безболісний варіант. Тут передбачається і участь Росії передбачається, а також й ми також беремо участь. До того ж, ще й можемо докласти зусиль в допомозі по врегулюванні інших глобальних загроз.
Зокрема, мова про найширше використання потенціалу механізмів G-20.
У будь-якому разі, це набагато краще, ніж зараз, коли ми топчимось на одній вузькій площадці, зокрема, й разом з бойовиками.
«Дорожня карта» по Україні на даний момент попередньо вже сформована. Зараз у стані активних обговорень. Наприклад, у грудні минулого року ми збиралися у Вашингтоні. А у лютому, зверну увагу, проблематику поставлено навіть у назві Мюнхенської конференції – «Світ перед прірвою».
Отже, з одного боку, якщо ми йдемо за сценарієм глобального протистояння та відповідно переходимо від холодної до гарячої війни, то це все – кінець людству. Тобто звідси й світ перед прірвою.
Але якщо ми задля вирішення глобальних проблем вимушено виходимо на конкретні домовленості та готуємо відповідний пакет юридично зобов’язуючих рішень (наприклад, нові «Гельсинкські угоди»), тоді ми й виходимо на нову модель відносин. Тобто підхід, як зосереджуватись на тому, що нас об’єднує, а також допомагає долати розбіжності.
Дещо подібним чином зараз ми спостерігаємо, як є певний прогрес по Північній Кореї. Крім того, зараз Європа виходить на модель недопущення конфронтації з Іраном та відповідно збереження моделі домовленостей, які були досягнуті раніше. Хоча зараз є й певне загострення, але знову ж таки потрібні нові зусилля (а також домовленості), щоб й цю проблему зняти.
І зрозуміло, що для того, щоб вийти на комплексну глобальну стратегію, потрібно об’єднати потужні сили, котрі визначають стратегію. Включаючи не тільки Китай, але й РФ.
Звісно, зробити РФ «ізгоєм» або загнати у «глухий кут» можна, але створення протистояння це все ж таки не той формат, котрий призведе до реальних зрушень у світових процесах. Ось візьмемо приклад Туреччини, котра знайшла оптимальний шлях мирного залагодження інциденту (у відомій історії із збиттям російського літака, котрий порушив турецький повітряний простір). Більш свіжий приклад – Сирія. Трамп у своїх твіттах пригрозив нанести «потужний удар», а насправді було нанесено тільки тактичні удари. До того ж, з попередженням Росії. Ніхто у світі з світових гравців не ризикує доводити конфлікти до стадії прямої конфронтації та конфліктів.
- Тобто зараз, за лінією Помпео, питання конфлікту в Україні буде підвищено до рівня «двадцятки». Зараз Київ вже запрошують на засідання G-7…
-На рівень G-7 ми піднялись тільки зараз. Але фактично весь цей час ми були тільки не вище «нормандської четвірки», тільки з Європою та РФ. Як бачимо, такого формату явно недостатньо. Тим більш, через Україну переплетено більше інтересів, та більш потужні стратегічні інтереси.
Звісно, обмежуватися тільки тактикою санкційного тиску або силовими діями, заходами спільної колективної оборони було б дуже обмежено.
До того ж, а далі що?Усе одне, треба шукати вихід. Цей вихід полягає як раз у тому, про що ми говоримо: консолідація потужних зусиль світових гравців під визначення проблем глобальних і відповідно наших проблем, котрі повязаніз дестабілізацією міжнародної безпеки.
- КуртВолкер періодично також на це натякає, закликаючи створювати конкретні умови, котрі будуть стимулювати РФ йти на переговори та погоджуватися на компромісні поступки…
-З Волкером ми добре знайомі, неодноразово спілкувались. Але як спецпредставникДерждепу він просто виконує тактичний рівень…
- Як вважаєте, Держсекретар Помпео збереже місію Волкера?
-КуртВолкерусе одне не є глобальним гравцем, котрий впливав би на ситуацію. Тим більш, він виконував тактичну переговорну функцію. І я спілкуючись, бачу, що в нього взагалі не було конкретної моделі глобальних дійяк такої.
Він просто здійснював переговорну лінію з своїм російським візаві Сурковим по окремим конкретним питаннях. Але це йому не вдалось. Знову ж таки, він не є гравцем великого рівня.
- Ну хоча б як канал для прямої комунікації з РФ…
-Хоча б для комунікації..
- Але якщо місію Волкера буде завершено….
- Буде визначено іншого спецпредставника. У цій ситуації вакууму як так
