Безумовно, 70 років войовничого атеїзму для частини громадян нашої держави далися взнаки.
І стереотипи, пов’язані з уявленнями про те, що церква має бути витіснена на маргінес суспільства, треба долати. Водночас, страшенно тішить, що впродовж останніх років ми бачимо значний прогрес у процесі гармонізації державно-церковних відносин, налагодженні співпраці церкви і держави в багатьох напрямках роботи. Зокрема, можна говорити про успішну співпрацю в освітньому напрямку. Приблизно у 30% українських шкіл у різних класах викладаються основи християнської етики. І це в жодному разі не втручання церкви у навчальний процес. Це, радше, волевиявлення батьків, які бажають, щоб їхні діти, у тому числі і в школах, виховувалися на християнських засадах. Це викладання здійснюється на факультативах і лише за бажанням батьків. І говорячи про права нацменшин та представників інших конфесій, маю сказати, що представники, скажімо, мусульманської чи іудейської спільноти мають такі ж самі права, як і представники християнських церков. Вони можуть так само розробити програму, і якщо вона буде затверджена, і якщо набереться відповідна кількість охочих її прослухати, їхні діти отримають можливість відвідувати заняття з тих чи інших курсів. У деяких школах Криму існує викладання етичних засад ісламу, оскільки це школи кримськотатарського народу. І це є абсолютно природно. Вочевидь, християни — не національність, але оскільки це значна частина нашого суспільства, то держава, не порушуючи права інших спільнот, зробила крок назустріч. І це, на мою думку, є правильним. Сьогодні ми також активно рухаємось у напрямку того, щоб богословська освіта була визнана державою, і студенти й викладачі духовних навчальних закладів мали ті ж самі соціальні права і можливості, що й їхні колеги з приватних і державних навчальних закладів. Крок Вищої атестаційної комісії, яка в травні визнала можливість захисту кандидатських і докторських дисертацій з богослов’я, є наочним прикладом цього. У цьому контексті варто ще згадати про право релігійних організацій засновувати загальноосвітні навчальні заклади. Християнські школи існують по всьому світі і мають досить високий рівень своєї роботи, та й якщо згадати нашу історію, освіта в Україні починалася з церковних шкіл. Ця ідея підтримана значною частиною суспільства, Міністерством освіти і науки України, Державним комітетом у справах національностей та релігії. Будемо сподіватися, що й народні депутати України підтримають відповідний законопроект, який сьогодні знаходиться у Верховній Раді України. Адже це парадоксальна ситуація, коли будь-які громадяни України можуть об’єднатися у будь-яку громадську організацію і заснувати школу, але ті ж самі громадяни, належачи певній конфесії, навіть з числа панівних в Україні, такого права позбавляються.
Інший важливий напрямок співпраці, це напрямок соціальної роботи. Позитивним є те, що вже другий рік поспіль при деяких міністерствах і відомствах України активно працюють громадські ради з питань співпраці з церквами і релігійними організаціями, насамперед це Міністерство освіти і науки, Міністерство охорони здоров’я, Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерство оборони. Покликання таких громадських рад — вивести контакти між такими церковними спільнотами і відповідними міністерствами із розряду протокольних зустрічей у розряд реальної співпраці за відповідними напрямками роботи. До речі, 9 листопада відбулося спільне засідання трьох таких громадських рад, присвячене пропаганді здорового способу життя та опрацювання заходів щодо боротьби з поширенням епідемії ВІЛ/СНІДу. Безумовно, що церковній спільноті є що сказати з цього приводу, у них є той потенціал, який буде корисним державі, яка дбає про своє майбутнє і про майбутнє свого суспільства.
Юрій Решетніков, кандидат філософських наук
