Як українцю жити без дому Микола Голомша

2016-02-16 21:52 30304

 

Завтра в багатьох містах України на центральні площі вийдуть переселенці. Їхня вимога - «Нам потрібен дім» - спрямована на те, щоб привернути увагу державних чиновників до проблем переселенців. Їм потрібен дім — і в сенсі даху над головою, і в сенсі турботи держави про своїх громадян.

Проблема безхатченків в не є новою для нас, як, власне, і для будь-якої іншої країни світу. Різниця полягає лише у ставлені держави і суспільства до людей, які залишились, в силу певних обставин, без даху над головою.

Років 30-40 тому Європа та США потерпали саме від бездомних. Тоді ці питання хвилювали громадськість і уряди намагались владнати проблему, опираючись на широкий волонтерський та громадський рух. Зрештою, за десять років спільними зусиллями з цим впорались. В європейських країнах зараз відпрацьована комплексна система роботи з безхатченками. Вона опирається на співпрацю міжнародних інституцій, держави, та громадських організацій.

Найпершим питанням тут є наскрізні цифрові стандарти ведення обліку чисельності цієї категорії громадян. Адже вони самі, зазвичай, не реєструються. Тому ця функція, відповідно до національних законодавств, покладається на організації, які надають допомогу бездомним. У Данії, наприклад, до таких відносяться хостели як державно-суспільні інституції опіки. В багатьох країнах проводиться опитування працівників організацій, які надають допомогу цій категорії населення, в таким чином формується певний реєстр. В Нідерландах (там найменша кількість безхатченків — одна особа на тисячу громадян), близько ста двадцяти організацій надають майже 250 видів послуг бездомним. До переліку, окрім харчування та забезпечення ночлігом, обов’язково входять психологічна, соціальна, юридична послуги.

На хвилі боротьби з проблемами безхатченків, надання їм всебічної допомоги наприкінці 80-х років минулого століття в Європі була заснована неурядова Європейська федерація організацій по роботі з бездомними (FEANTSA). Зараз вона об’єднує понад 100 організацій з 30 країн континенту, які опікуються даною категорією людей. FEANTSA визнана ЄС та ООН і отримує для своєї діяльності фінансову допомогу від цих міжнародних інституцій. Це не єдина організація, яка ставить метою надання допомоги знедоленним. У світі налічується достатня кількість таких, варто згадати хоча б світову мережу (філії у майже 40 країнах) "Емаус", одним з напрямів діяльності якої є вирішення проблеми безхатченків.

В Україні проблема безхатченків в останні двадцять з лишнім років не була першочерговою. Власне, в цей бік не звертали уваги ні держава, ні суспільство. Однак ось уже два роки поспіль із другорядного це питання перемістилось в категорію актуальних і навіть першочергових.

Путінсько-терористична агресія в Криму та на Донбасі раптово залишила без даху над головою сотні тисяч українців. За інформацією Мінсоцполітики, станом на лютий 2016 року органи соціального захисту обласних державних адміністрацій взяли на облік «1 725 893 переселенців або 1 364 027 сімей з Донбасу і Криму». Переважна більшість з них потерпають саме за відсутності постійного місця проживання та спричинених цим проблем.

На днях на Дніпропетровщині (у Павлограді) урочисто відзначили річницю початку функціонування модульного містечка для переселенців. Сьогодні там мешкає 350 осіб. Це містечко зведено за фінансової допомоги уряду Німеччини. Таких в області налічується всього п’ять — ще у Дніпропетровську, Дніпродзержинську, Кривому Розі та Нікополі. А переселенців з Криму та Донбасу тільки на Дніпропетровщині — 90 тисяч.

Водночас Мінсоцполітики стверджує, що бездомних в країні всього 16 тисяч. Про це відповідальні працівники міністерства заявили під час круглого столу в січні ц.р. Одночасно активісти стверджують, що ця цифра реально перевищує 100 тисяч осіб. І чомусь до переліку безхатченків ніхто не вносить переселенців.

Cкільки серед безхатченків дітей? На кінець 2011 року за підрахунками Дитячого фонду ООН ЮНІСЕФ «кількість безпритульних дітей, віком від 10 до 19 років, в Україні становить близько 150-160 тисяч». Дві третини дітей жили на вулиці. Скільки їх стало на початок 2016 року?

Категорія безхатченків сьогодні — це не лише соціально знедолені особи. Це ще й соціально-конфліктні групи громадян, оскільки сюди входять ті, хто звільняються з місць позбавлення волі. Таких в рік від 2-3 до 5-6 тисяч (за амністією 2014 року вийшло на волю 12 тисяч осіб). Цей контингент, зазвичай, поповнює кількість бездомних.

Втім, майже половина соціальних бездомних стали такими через сімейні конфлікти, шахрайство, втрату роботи та зв’язків з родиною тощо. Тобто, для суспільства це не втрачені люди. Вони в силу життєвих обставин опинилися на узбіччі життя. І наша спільне державно-громадянське завдання — сприяти їхньому поверненню в середовища життя громад.

За свідченнями експертів, цьогоріч кількість бездомних різко зросте. Цьому сприятиме Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування та оптимізації надання адміністративних послуг», який вступив в дію в січні ц.р.

Одна з новел закону вимагає реєстрації за місцем постійного проживання. Тобто, щоб легалізуватися, особа має довести, що у неї є дах над головою (нехай це буде навіть центр надання соціальної допомоги). Сподіватися на те, що хтось (держава, громадські чи волонтерські організації) кинеться будувати або купувати житло для безхатченків — марна справа.

Зараз в центрах соціальної допомоги країни зареєстровано (тимчасово) близько 30 тисяч осіб, які не мають житла. Як буде відбуватись їхня громадянська фіксація надалі — незрозуміло.

Людина без дому має рівні права з громадянами, що мають дах над головою. Звичайно, умови їхнього існування плачевні. Але відсутність за законодавством місця можливості отримати реєстрацію (можливості обліку, координації, регулювання) водночас викидає цих людей за межі цивілізації, робить з них ізгоїв.

Але якщо забезпечити житлом бездомних держава наразі не в змозі, то вирішити проблему реєстрації громадян (що дає їм можливість отримувати ппередбачені законом послуги, зокрема, медичні, освітні, соціальні тощо), законодавцю цілком під силу, адже це функція держави щодо первинного захисту своїх громадян. І бажано цю проблему не відкладати в глухий кут, замовчуючи проблему, щоб потім не отримати потужний керовано-міжрегіональний соціальний вибух.

Для вирішення проблеми на даному етапі потрібно невідкладно внести зміни до законодавства з метою не погіршення можливостей безхатченків, які були до цього. Доцільно також творити регіональні та загальнодержавну інформаційну базу даних щодо безхатченків, яка має постійно оновлюватись. І зрозуміти, що в суспільстві ці люди займають своє місце та мають всі підстави для того, щоб до них відносились з повагою, бо це наші громадяни. Звичайно, є ще й категорії безхатченків із реалій сучасного глобального процесу міграційних переселень, але це вже інший напрям взаємовідносин між суспільством і державою.

 

Еще блоги

Мы в телеграм

Блоги