Основною характерною рисою будь-якого шахового гамбіту чи контргамбіту є жертва! Але це не просто символічна чи бездумна жертва – це жертва або незначної фігури, або фігури яка потрапила в тактичну чи стратегічну пастку, як наслідок своєї помилкової гри.
Так, бажаним результатом будь-якого гамбіту має стати отримання істотної позиційної переваги за рахунок не значної жертви.
На віртуальній шаховій мапі Кремля є: Крим, Донбас, санкції (персональні та економічні), газопровід «Північний потік-2», Сербія, Сирія, Венесуела, військовополонені та багато чого іншого.
Ні для кого не секрет, що результати виборів на Україні для Кремля мають стратегічне значення, та і реноме «світового миротворця» з постійними жертвами на Донбасі підтримувати непомірно складно.
Після нещодавніх публічних, але не офіційних перемовин на тему ціни на газ, стало зрозумілим, що Кремль готовий на значні поступки, в тому числі економічні, в обмін на можливість збільшити свій політичний вплив на Україні напередодні парламентських виборів.
Враховуючи наведені факти, можна обґрунтовано припустити, що жертвою Кремля в цьому дебюті стане саме Донбас.
В цій статті спробуємо проаналізувати факти та подумати чому «Мирний план» запропонований паном Медведчуком так підтримується в Кремлі, звичайно не офіційно, а для Криму в ньому взагалі місця не знайшлося.
Для більш структурованого розуміння спробуємо дати відповіді на наступні запитання:
- Чи є позиція Медведчука щодо «мирному плану» офіційною позицією Кремля?
- Які можливі наслідки та загрози реалізації запропонованого сценарію повернення Донбасу?
- Чому в «мирному плані» не знайшлося місця Криму?
Ну по-перше, офіційна позиція Кремля – це офіційна позиція Кремля і тільки в такій конфігурації РФ за свої політичні заяви може понести реальну політичну відповідальність.
І по-друге, ми чудово розуміємо, що дипломатія останніх років уже давно перейшла в гібридну стадію так як і не оголошена, але де-факто війна РФ з Україною.
За наслідкам перемовин «Мінськ-1» та «Мінськ-2» Україна опинилася у неприємному і дуже міцному капкані Москви. Так, ми можемо згадати, що завдяки цим домовленостям конфлікт перейшов з активної фази в «заморожену», але пообіцяла Україна за це теж не мало.
Із цього «не мало» можна окремо виділити законодавче визнання «особливого статусу Донбасу» та проведення там місцевих виборів.
Звичайно Мінські домовленості у своїй безпековій частині постійно порушуються, а про вивід іноземних військових формувань під наглядом ОБСЄ усі давно забули, оскільки РФ офіційно заявила, що вона не є стороною конфлікту, тому відповідно їй немає чого і кого виводити з території Донбасу. А питаннями повернення та обміну військовополонених до сих пір Кремль активно жонглює перед українцями і, нівелюючи усі відповідні міжнародні норми, тримає у своїх застінках як кримінальних злочинців.
Так, нещодавно знову активізувалося питання окупованих територій Донбасу, тільки уже під «соусом» реінтеграції і наділення її автономним статусом, як свого часу АР Крим. І це не є просто інформаційним «вкидом» окремих політиків, а офіційною позицією по окупованому Донбасу голови політичної ради партії «За життя» Віктора Медведчука. На такий сценарій натякав президент-утікач В.Янукович на своїй прес-конференції в Москві з приводу оголошення йому заочного вироку. СПІВПАДІННЯ – НЕ ДУМАЮ.
Для когось є секретом, що пан В.Медведчук є кумом В.Путіна, чи для когось секрет, що пан В.Медведчук регулярно літав в РФ? Думаю, що ні.
А після спільної зустрічі в Москві В.Бойка, В.Медведчука, Міллера та Д.Медведєва переконаний, що додаткових питань ні у кого не залишилось.
Разом з тим, констатувати, що «мирний план» по реінтеграції Донбасу ініційований чи погоджений з Кремлем у нас не має жодних юридичних підстав.
Що ми можемо, ми можемо думати, аналізувати та прогнозувати можливі варіанти розвитку подій.
Так, скоріш за все, Кремль буде неформально, але наполегливо вводити В.Януковича або когось «із бувших» в процес перемовин по обміну військовополоненими, але «подати» таку ініціативу обов’язково має, що важливо публічно, українська сторона. Так само-собою буде вибудовуватись позитивний шлях реінтеграції В.Януковича в українську політику.
Зрозуміло, що при чинній владі такої ініціативи ніколи не буде, тому ми маємо розуміти ці кроки Кремля, як підгрунття для майбутніх перемовин. Перемовини ці РФ планує вести уже з новою, можливо більш лояльною до Кремля, владою.
Ну а план приблизно такий:
– виконання Мінських домовленостей;
– введення миротворчої місії ООН та ОБСЄ (для легітимізації виборів);
– внесення відповідних змін в Конституцію про створення автономії на Донбасі;
– проведення виборів в автономії.
А от на вибори в автономії і готують В.Януковича та «його команду». Тим самим, Кремль легалізує зручний собі формат подальших взаємовідносин з Україною та зможе, абсолютно законно, мати вплив не тільки на територію окупованого Донбасу (запропонованої автономії), а і на всю зовнішню та внутрішню політику держави через представництво «своїх» в законодавчому та виконавчих органах влади.
Тепер пропоную спробувати дати собі відповідь на декілька запитань:
- Чи витрачає РФ свої ресурси для здійснення контролю над окупованими територіями?
- Чи є окупований Донбас для РФ фінансовим тягарем на фоні економічних та персональних санкцій Заходу?
- Чи потрібен РФ окупований Донбас у сьогоднішньому стані?
ЗДАЄТЬСЯ ВІДПОВІДІ ОЧЕВИДНІ…
Сьогоднішня влада в Кремлі ставить собі за мету розіграти модель безпрограшної шахової комбінації при якій РФ підтвердить своє реноме всесвітнього миротворця – з одного боку, а з іншого, перекладе фінансовий тягар відновлення Донбасу на плечі України, при цьому отримавши постійний, а найголовніше легітимний та міжнародно-визнаний, майданчик для дестабілізації України.
Резюмуючи – Кремлю потрібна легітимна зона дестабілізації в Україні, так-звана точка входу «русского мира» за кошти самих українців.
Чому «мирний план» не включає Крим, як на мене, питання досить риторичне, але спробую дати короткі, але змістовні відповіді.
Так, Крим військово-стратегічно був завжди потрібен РФ для можливості здійснення силового контролю та тиску в басейнах Чорного та Азовського морів, більше того Крим – це прямий шлях в акваторію Середземного та Червоного моря, а це уже значно підвищує ставки за Крим.
Потрібно ще додатково зазначити дуже важливий момент. Реалізацію внутрішньої політики по «возвращению исконно русских земель», в РФ підтримує абсолютна більшість населення!
Жоден політик, який хоче отримати, чи утримати владу в РФ добровільно ніколи не віддасть Крим.
Крим потрібен сьогоднішній РФ – це факт, тому його і немає у «мирному плані». Більше того, анексія Криму стала певною юридичною колізією та прецедентом для міжнародного права, тому міжнародна спільнота, в тому числі ЄС і США, окрім як офіційного засудження РФ за анексію Криму та висловлювати «глибокого занепокоєння», через накладення економічних та персональних санкцій, більше нічого конструктивного запропонувати нажаль не можуть.
Щоб робити правильні ходи, ми повинні знати, чого прагнемо.
