Народні протести, що охопили арабській світ, вилилися в повалення поки тільки «двох з половиною» режимів на Півночі Африки. Кожна країна має істотну специфіку. Вплив родових зв’язків на більшу частину суспільства найсильніше проявляється в Лівії, дещо слабше — в Тунісі, і набагато слабкіше — у величезному Єгипті.
Має вплив і етнічна своєрідність. Лівія населена переважно племенами берберського походження. Хоча на берберському в Лівії говорять ледве 10% населення, а більшість країни — на діалекті арабської; називаючи себе арабами, лівійське населення зберегло ключові риси родових суспільств. Саме цей родовий зв’язок зумовив моментальне падіння влади лівійського президента Каддафі на сході країни. «Брат Муаммар більше не брат», — заявив один із вождів Східної Лівії. Зміни позиції вождів виявилося достатньо, щоб солдати і офіцери — вихідці з «бунтівних» племен — з ризиком бути розстріляними залишали армію, вели за кордон або знищували власні кораблі та літаки.
Проблеми у лівійського лідера Каддафі не тільки на сході (у Кіренаїці), а й у двох інших регіонах країни — на заході (Тріполітанії) і півдні (Фаззане). Від присяги Каддафі відмовилося плем’я, до якого належить третина мешканців столиці Лівії Тріполі. Репресії та жорстокість режиму спонукали ряд арабських і берберських племен, а також туарегів оголосити про припинення підтримки Каддафі і перехід на бік антиурядових сил. У той же час родова природа суспільства обумовлює і запеклий опір лівійського лідера.
На відміну від Лівії в Єгипті роль головного «клану» виконувала правляча партія й армія. Втративши довіру більшості в країні, цей «клан» вирішив оновитися через усунення обридлих народу політиків. Гра не коштувала свічок. Захищати владу з колосальною шкодою для країни, як це робить нинішній лідер Лівії у себе вдома, єгипетська армія, позбавлена родової ієрархії, але патріотична, не могла і не хотіла. Етнічний фактор не мав в єгипетській революції якогось важливого значення, оскільки протест проти Мубарака об’єднав і арабів, яких в Єгипті близько 90%, і коптів.
У Тунісі, де вище значення родів і племен, ніж у Єгипті, сили безпеки виявилися слабкими, щоб ефективно придушити такі масштабні протести. Саме структурна різниця суспільств зіграла істотну роль у тому, що найшвидше ситуація вирішилася в Тунісі, істотно складніше в Єгипті і найгостріше — в Лівії.
Але в усіх цих країнах є дуже багато спільного. Це вкрай закоснілі за три десятиліття політичні режими. У всіх трьох країнах геть відсутні соціальні ліфти, крім армії, куди часто призначали своїх, та бізнесу, де ситуація та ж сама. «Іскра» революцій в усьому арабському світі в буквально розгорілася після самоспалення тунісця Мухаммеда Буазізі, який з дипломом вузу торгував на ринку і був там пограбований поліцейськими.
Інша спільність полягає у тому, що всі ці країни мають населення, яке концентровано живе на вузькій смужці Нілу — в Єгипті, і морського узбережжя — в Лівії та Тунісі. Інформаційна революція внесла очевидний внесок у швидкість мобілізації протестуючих, а значить — і в ефективність протестів.
Крім того, всі три країни є відкритими: Єгипет і Туніс на живому прикладі десятків мільйонів західних туристів щороку бачать, що можна жити інакше.
У багатій енергоресурсами Лівії ще в 1970-х бедуїни переважно каталися на джипах.
Нарешті, всі країни є дуже молодими. Наприклад, у величезній за територією пустель Лівії (майже втричі більше України) у 1964 році проживало 1,6 мільйонів людей, у 1986 — 3,6, а зараз — 6,5. Вік половини населення Лівії — до 15 років. А революції, як відомо, справа молодих, іноді навіть гаврошів.
Який прогноз? Єгипет і Туніс, швидше за все, очікує підвищення ролі їхніх громадян і ослаблення впливу кланів на політику й економіку. Хоча переходу на західний зразок життя в повному обсязі тут, очевидно, не буде. У Лівії існує дві можливості: повалення Каддафі або «сомалізація» країни, коли різні її частини будуть контролюватися різними угрупованнями. Не виключено, що міжнародне співтовариство зможе це проковтнути. Але не варто виключати можливість міжнародного втручання.
