ВОЙНА В Украине Что украинцы думают об Украине, чего боятся и что ценят больше всего - опрос

Згідно загальнонаціональнеому опитуванню, яке було проведене Інститутом соціології НАН України, більшість населення вважає себе передусім громадянами України (60%), ще для 22% головною є ідентифікація з містом чи селом проживання, а для 7% – з регіоном проживання.

• Визнання первинності свого визначення як громадянина України істотно зросло вперше у 2005 році (з 44% до 55%), вдруге – у 2014 році (з 51% до 65%). Серед регіонів України визначення первинності своєї ідентифікації з громадянством України істотно переважає регіональну ідентифікацію з місцем та регіоном проживання насамперед у Західній Україні (64% проти 28%), Центральній (63% і 24%), Східній (65% і 25%). У Південній Україні загальнонаціональна ідентифікація лише ненабагато переважає місцево-регіональну (відповідно, 46% і 39%). На Донбасі (контрольованій Україною території) загальнонаціональна та місцево-регіональна ідентифікації залишаються приблизно на одному рівні (45% та 47% відповідно).

• Переважна більшість населення України (60%) пишається тим, що вони є громадянами України, не пишаються своїм громадянством 16%. Істотне зростання відсотку тих, хто пишається своїм українським громадянством, відбулося у 2014 році – 60%, а у попередньому, 2013 році, – 48%. Проте зазначимо, що порівняно з піком 2015 року (67%) ця частка зменшилась. В цьому питанні існують помітні регіональні відмінності, хоча майже в усіх регіонах (за винятком Донбасу) ті, хто пишається своєю країною, становлять повну або відносну більшість. Зокрема, в Західному регіоні пишаються своєю країною 77%, а не пишаються 6%, у Центральному регіоні відповідне співвідношення становить 65% та 16%, у Південному регіоні – 42% та 20%, у Східному регіоні – 56% та 20%, на Донбасі – 31% та 20% (тоді як 49% не змогли визначитися щодо цього питання).

• У громадській думці населення співіснує на рівних кілька чинників, які об’єднують людей в українському суспільстві: віра в краще майбутнє (29%), невдоволеність владою (29%), спільні труднощі життя (27%). Рік тому, у 2015 році найбільш вагомим об’єднавчим чинником суспільства у громадській думці були «патріотичні почуття громадянина України» – 41%. У 2016 році на цей чинник вказали 23%, проте це все ж істотно більше, ніж в усі попередні роки (8–12%). Зазначимо, що серед найменш вагомих об’єднавчих чинників виявилися «мова спілкування» (цей чинник зазначили 7% українців), «релігія» (8%), «політичні погляди» (8%), «національна належність» (11%). Серед змін, які сталися у громадській думці з 2002 року в питанні про об’єднавчі чинники, слід вказати на зменшення чинника «віри у краще життя» (з 38% у 2002 році до 29% у 2016-му), зменшення ваги «спільних труднощів життя» (з 35% до 27%), «родинних та товариських почуттів» (з 28% до 18%), «страху перед майбутнім» (з 29% до 19%), «мови спілкування» (з 23% до 7%). Натомість істотно зріс чинник «патріотичних почуттів громадянина України» (з 9% у 2002 році до 23% у 2016-му).

• У різних регіонах України уявлення про роль різних чинників для об’єднання людей в українському суспільстві дещо відрізняються. У Західному регіоні як найзначущі об’єднавчі чинники називалися: віра у краще майбутнє (40%), незадоволеність владою (30%), патріотичні почуття громадянина України (29%), спільні труднощі життя (26%), прагнення спільно долати труднощі життя (25%), відчуття втрати нормального життя (25%). У Центральному регіоні найчастіше відзначали: незадоволеність владою (28%), патріотичні почуття громадянина України (27%), віра у краще майбутнє (25%), спільні труднощі життя (24%), відчуття втрати нормального життя (23%). У Південному регіоні переважно згадувалися: віра у краще майбутнє (35%), спільні труднощі життя (35%), незадоволеність владою (28%), відчуття втрати нормального життя (27%), прагнення спільно долати труднощі життя (22%). У Східному регіоні зазначали головним чином: незадоволеність владою (30%), віру у краще майбутнє (29%), відчуття втрати нормального життя (27%), спільні труднощі життя (26%), патріотичні почуття громадянина України (18%). На Донбасі частіше згадували: спільні труднощі життя (32%), незадоволеність владою (24%), прагнення спільно долати труднощі життя (21%), родинні та товариські почуття (21%), відчуття втрати нормального життя (20%),

• Основними почуттями, які виникають у людей, коли вони думають про майбутнє України, у 2016 році виявилися надія (44%), тривога (38%), страх (23%) та оптимізм (22%). Відчуття «надії» та «тривоги» превалюють в усіх регіонах, і в усіх регіонах, крім Сходу, «надію» зазначали частіше: у Західному регіоні надія – 48,5%, тривога – 41%, у Центральному, відповідно, 44% і 31%, Південному – 42% і 38,5%, на Донбасі (контрольована Україною частина) – 56% і 40%, у Східному регіоні – 38% надія і 44% тривога. Часова динаміка засвідчує, що за період проведення моніторингу цього питання (з 2005 року) найбільш «оптимістичним» роком очікувань був 2005-й, коли почуття надії щодо майбутнього України відчували 61% українців, 34% – оптимізм, 21,5% – інтерес і лише 24% – тривогу; а найбільшу «безнадію» люди відчували у 2013 році: надію відчували 32%, тривогу – 30%, оптимізм – 14% і 22% – страх.

• Міркуючи про своє майбутнє, найчастіше українці називають відчуття надії (46%) та тривоги (33%). При цьому протягом останніх років стабільно зростає відчуття оптимізму щодо власного майбутнього (з 19% у 2013 році до 29%), дещо зменшилося поширення почуття безвиході (з 16% у 2013 році до 10%). Порівняно з минулим роком зменшилися показники розгубленості (з 23% до 19%), тривоги (з 37% до 33%), страху (з 22% до 17%), збільшилося поширення почуття надії (з 41% до 46%).

• Геополітичні орієнтації населення протягом часу істотно мінялися, особливо у 2014 році. У 1998 році позитивно ставилися до приєднання України до союзу Росії та Білорусі 61%, негативно – 21%. Це позитивне ставлення переважало до 2013 року (50% – позитивне, 28,5% – негативне) і змінилося на протилежне у 2014 році (позитивне – 24%, негативне – 51%), залишалося негативним й у 2015 році (61,5% негативне і 22% позитивне), а також – у 2016-му (57% і 25%). Менших змін зазнало ставлення до вступу України до Європейського Союзу. Найбільшу підтримку вступ до ЄС мав на початку проведення опитування, у 2000 році: 56%, при лише 10% тих, хто був проти. Далі підтримка членства в ЄС падала, досягнувши мінімуму в 2013 році (42%), а у наступні роки зростала (51% у 2014 році, 56% у 2015-му і 48% у 2016-му). Ставлення до вступу до НАТО зазнало найбільш радикальних змін: у 2000 році негативно до вступу ставилися 33,5%, позитивно – 25%, а 41,5% певного ставлення не мали, далі ставлення різко мінялося на гірше, причому максимально негативним воно було у 2006 році (64% при 13% ставлення позитивного). Після 2013 року ситуація різко змінилася: позитивне ставлення зросло з 14% до 35%, а негативне зменшилося з 54% до 35%, у 2015 році кількість прихильників членства України в НАТО (43%) майже на 10% переважала противників (34%), проте у 2016 році відсоток прихильників і противників знову зрівнявся (38% і 38%). Сприйняття співпраці України з МВФ теж мінялося: від переважно позитивного ставлення у 2000–2010 рр. до переважно негативного у 2012–2013 рр., а далі, у 2014 році – різка зміна на позитив (36% позитивного ставлення і 22% негативного), значне зростання позитивного сприйняття у 2014 році (44% позитивного ставлення і 24% – негативного, а у 2016 році майже рівновага прихильників (35%) і противників (32%).

• У ставленні до надання російській мові статусу офіційної в Україні поступово, з року в рік, відбувалися зміни: у 2000 році офіційний статус російської мови підтримували 51%, проти були 33%, далі кількість прихильників зменшувалася, а противників – зростала, у 2012 році їх було порівну (43% – «за», 42% – «проти), у 2013 році відсоток противників став переважати (49% – «проти», 36,5% – «за»), а далі зміни стали ще більш радикальними, і у 2016 році надання російській мові офіційного статусу підтримують 30%, не підтримують – 55,5% (при тому, що переважно українською спілкуються в родині 42%, переважно російською – 32%, решта 25% – обома мовами, залежно від обставин).

• Ціннісні пріоритети українців у 2016 році – майже ті самі, що й у 1991-му – міцне здоров’я (4,78 бала за 5-бальною шкалою), благополуччя дітей (4,77 бала), міцна сім’я (4,76 бала), матеріальний добробут (4,64 бала). Порівняно найменш значущими для українців цінностями стабільно протягом багатьох років є участь у релігійному житті (3,31 бала) та участь у діяльності політичних партій та громадських організацій (3,09 бала). Порівняно з 1991 роком помітне зростання оцінок таких цінностей, як цікава робота (з 3,94 бала до 4,24 бала), державна незалежність (з 3,83 бала до 4,23 бала), підвищення освітнього рівня (з 3,66 бала до 4,07 бала), відсутність значного соціального розшарування (з 3,59 бала до 4,06 бала), можливість висловлювати думки з політичних та інших питань, не побоюючись за особисту свободу (з 3,51 бала до 4,02 бала), розширення культурного світогляду, долучення до культурних цінностей (з 3,55 бала до 3,94 бала), можливість підприємницької ініціативи (з 3,3 бала до 4,01 бала), демократичний розвиток країни (з 3,23 бала до 3,75 бала). І вперше за роки опитувань оцінка важливості участі у діяльності політичних партій і громадських організацій досягла позитивного бала – 3,06.

• Половина опитаних бажала б жити так, як живуть люди в сучасних цивілізованих країнах. І ця частка суттєво не змінювалася з 2003 року. Натомість, зменшилася частка тих, хто бажав би жити так, як живуть більшість людей у нашій країні (з 23% у 2003 році до 15%), водночас зросла частки охочих жити на свій розсуд, мати власний стиль життя (з 14% до 18%) та охочих жити краще за більшість наших людей (з 6% до 11%). Бажання жити так, як живуть люди в сучасних цивілізованих країнах, помітно більш поширене в західних областях та трохи поширеніше серед молоді та осіб середнього віку. Орієнтацію на власний стиль життя більше виявили жителі Сходу та Центру, а також та молоді люди.

Чи пишаєтеся ви тим, що є громадянином України?

Еще по теме