Тривале мовчання нового очільника Польщі щодо України нарешті перервалося. В телефонній розмові, яка відбулась між двома президентами, «сторони висловили переконання, що відносини стратегічного партнерства між Україною та Польщею, які базуються на спільних європейських цінностях, міцних традиціях дружби і взаємної довіри, поглиблюватимуться й надалі».
З українським президентом Анджей Дуда пообіцяв зустрітися протягом найближчих 100 днів. А за цей час він здійснить низку візитів. Найперше — до Естонії.
Поїздку до Талліна польський президент приурочує до чергової річниці підписання Угоди про ненапад між Німеччиною і СРСР, більш відомої як пакт Молотова-Ріббентропа. Згідно з цим документом (вірніше, його таємним додатком) Сталін і Гітлер домовились про розділ між СРСР і Німеччиною територій східноєвропейських держав. Естонія, як і інші прибалтійські республіки, відходили до Радянського Союзу (в перших варіантах угоди Литва залишалась за Німеччиною). Польща шматувалась на частини.
День підписання пакту Молотова-Ріббентропа — 23 серпня — Європейський парламент у вересні 2008 року визнав Європейським Днем пам'яті жертв сталінізму та нацизму. То ж, цілком символічно, що саме цього дня відбудеться офіційний візит Дуди до Естонії.
Після цього протягом серпня-вересня польський президент побуває у Берліні, згодом у Лондоні, та знову у Берліні. Активність Анджея Дуди в межах Німеччини та Великобританії ще раз підтверджує намір Польщі повернути собі історичні лаври регіонального лідера Східної Європи, і не лише у форматі ЄС .
Серед геостратегічних ініціатив, які просуватиме новий очільник Польщі — долучення Варшави до перемовин з приводу ситуації на Донбасі (задача мінімум) та започаткування нового переговорного формату (задача максимум), де Польща та її президент відіграватимуть, очевидно, роль модератора. Ідея нового формату полягає в долученні до процесу перемовин провідних країн Європи та геосусідів України для підсилення енергетики позицій Франції та Німеччини, які не межують з нами.
Розширення учасників круглого столу у Мінську, а найліпше, перенесення місця зустрічі, наприклад, до Варшави загалом відповідає інтересам України, ЄС та світу. Тим більше, що всім уже зрозуміла неспроможність, а можливо, і заданість нормандської четвірки вийти на прийнятні варіанти вирішення геостратегічної кризи.
Останнім часом, на тлі посилення активності терористів, які обстрілюють українські позиції до 150 разів на добу, активізувались заяви деяких західних політиків щодо прискоренного виконання Україною домовленостей «Мінська-2» (підписаних 12 лютого 2015 року). Зокрема, саме під таким кутом трактують ЗМІ висловлювання міністра закордонних справ Німеччини Франка-Вальтера Штайнмаєра, який запропонував посадити за стіл перемовин офіційний Київ, ОБСЄ та представників терористичних угруповань. Для Німеччини, яка взяла (за згодою США) персональну ініціативу у вирішенні ситуації на сході України, досить неприємним є визнання факту провалу переговорного процесу у нормандському форматі. Тому зараз докладаються надзвичайні зусилля бодай пригасити конфлікт і перевести його в режим довготліючого. Для Європи (передусім, Німеччини і Франції) це було б кращим виходом із ситуації. Хоча вибори до Бундестагу у Німеччині заплановані лише на 2017 рік, політики вже активно почали підготовку до перегонів. Ангелі Меркель, яка плекає надію стати канцлером учетверте, вкрай необхідно добитися результатів і в міжнародній, особливо європейській, політиці. А враховуючи надпотужне проросійське лоббі у німецькому суспільстві та політиці, краще до того часу владнати позитивно всі справи із РФ.
Однак, якщо для Німеччини та Франції бойові дії на Донбасі це, передусім, лише економічні втрати через санкції щодо Росії, то для Польщі букет гібридних агресій на сході України є прямою загрозою національній безпеці. Цим і різняться підходи до подальшого переговорного процесу Парижу, Берліна та Варшави. Лондон може посилити свої позиції у цій ситуації, ставши традиційно на бік Варшави.
Підсилять вагу Польщі і українські,зокрема, балтійські сусіди, яких традиційно, в руслі старої геополітичної стилістики наддержав, не брали в розрахунок як переговорників-партнерів, але які весь цей час відчувають зростаючу загрозу на своїх кордонах та, що не менш небезпечно, всередині країн.
Логіка дій Анджея Дуди цілком вписується у політику НАТО, особливо з огляду на те, що у липні наступного року саме у Варшаві відбудеться черговий саміт Альянсу. І якщо минуле (вересень 2014 року) зібрання в Уельсі було присвячене усвідомленню партнерами масштабів нових загроз, то у Варшаві вироблятиметься, за словами генсека НАТО Йєнс Столтенберга, «курс на адаптацію Альянсу до нового безпекового виміру, щоб НАТО залишалось готовим захищати всіх союзників проти будь-якої загрози з будь-якого напрямку».
Зрештою, ініціативи польського президента це дійсно новий поворот у вирішенні геостратегічної кризи на європейському континенті. Україні варто невідкладно підтримати Дуду (як ще один геоінструмент впливу на ситуацію), вийшовши, нарешті, з під політико-дипломатичного пресу Німеччини і Франції. Це той історичний момент, який необхідно не упустити, зважаючи на вичікувальну стилістику дій українського дипломатичного корпусу.
Що ж до позиції путінської Росії, що вже істерить мовою терористів-сателітів «лнр» та «днр» з приводу нового формату перемовин, то, здається, настав той час, коли її думка не має бути вирішальною. Якщо ми, звичайно, бажаємо якнайшвидше побачити на Донбасі мир.
