Важливий не результат, а процес. І особливо - масштаб цього процесу. Найкраще - міжнародний. Цю істину взяла на озброєння путінська Росія і вміло її застосовує на міжнародній арені. Особливо чітко це прослідковується на прикладі кремлівської терористичної агресії на Донбасі.
Те, що Мінськ буде тупиком, думаю, Путін прорахував і далі вибудував технологічно, ще на самому початку перемовин. Швидше за все, цим була продиктована негласна домовленість з українською стороною про недопущення на початковому етапі до переговорів третьої сторони.
На що сподівається керівництво нашої держави вкупі з європейцями (та американцями) при проведенні мінських переговорів? На якнайшвидше припинення агресії та перехід до мирного оновлення Донбасу, встановлення політичної та економічної рівноваги між ЄС та Росією. Які плани у путінців стосовно Мінська? Бути весь час в центрі уваги світового співтовариства (не тільки на рівні еліт), намагатись отримати різноформатні преференції (наприклад, часткове зняття санкцій), втримувати статус геополітичного лідера, з яким рахуються всі – і Меркель, і Олланд, і — найголовніше - Обама.
Путін, намагаючись переграти важковаговиків міжнародної політики, кидається в чергові авантюри (Сирія і Туреччина як найяскравіші приклади). Наразі це не можна назвати безглуздям чи актом відчаю, як класифікують це окремі експерти. На жаль, ми маємо справу з добре продуманою технологією глобального гібридного тероризму, яка проходить “обкатку” в різних частинах світу і яка може будь-якого моменту спричинити черговий вибух деінде.
Мінські переговори є на сьогодні якраз концентрованим вираженням найповнішого застосування і реалізації цих технологій. Поступово, крок за кроком, путінці підводять світ до думки (як усталеного та усвідомленого розуміння), що на Донбасі триває громадянська війна. Так, нещодавно призначений на посаду постійного представника при ОБСЄ у Відні російський дипломат Олександр Лукашевич заявив про неприйнятність проведення виборів на Донбасі за українським законодавством, хоч це і передбачено Мінськими угодами. Натомість під час відеомосту Відень- Москва він запропонував Києву домовлятись про такі вибори із іншими сторонами конфлікту – Луганськом і Донецьком. Чи є у когось сумніви, що подібні тези розробляються в Кремлі і оприлюднюються зовсім не випадково?
Терористичні утворення на Донбасі прийняли цей “мяч” і заявили через свою “посадову” особу - “омбудсмена” ДНР Морозову, що обмін полоненими за задекларованим мінськими угодами принципом “всіх на всіх” не буде. До Нового року як мінімум. Терористи під кураторством Кремля мають намір продовжувати торги.
Захоплення (бодай на кілька днів) з проведенням зачисток в населених пунктах нейтральної зони, яку російські журналісти подають як сіру (їхні українські колеги, на жаль, проявляють тут незрозумілу солідарність) є нічим іншим як намаганням довести рівень страху місцевого населення до абсолюту та посилити недовіру до спроможності української влади.
Всі ці дії путінських терористів переслідують одну мету – змусити повірити світову громадськість в те, що насправді всіма міжнародними процесами управляє Путін. Вдасться це йому чи ні – залежить повністю від України, очільників нашої держави, їхнього розуміння перспектив розвитку геостратегічних процесів та цілеспрямованого і послідовного наступу на російсько-путінський тероризм.
Україна сьогодні (наразі не розуміючи масштабу власного значення) може очолити боротьбу світової коаліції проти глобального гібридного тероризму. Це її історичний шанс. Скористається вона чи ні – запитання до нинішніх можновладців. Відповідь ми дізнаємось з плином часу. Але реалізація цього шансу одразу поставить Україну в ряд провідних країн. Якщо ж ні – тоді нам ще довго плентатись у хвості цивілізаційного геостратегічного поступу.
