НАТО як мрія чи НАТО як партнер? Микола Голомша

Для старшого покоління українців НАТО зберігалося у пам’яті десятками років як «агресивний імперіалістичний блок», який тільки і робить, що чекає свого часу для віроломного вторгнення в «нашу країну».

Отримання Україною незалежності цю віру майже не змінила. Протягом двадцяти з лишнім років в країні сателіти Кремля розпалювали антинатівську істерію. Окремі політичні партії і громадські рухи фінансово утримувалися російськими спецслужбами в українському політичному просторі лише заради ведення постійної різноформатної пропаганди проти Північного Альянсу. Частина молодого покоління теж на тому етапі піддалась омані, особливо у східних та південних областях. Згадайте блокування севастопольсько-фсбешними «вітренківськими бабульками» під проводом політичних маргіналів щорічних спільних українсько-американських морських навчань Sea Breeze, які зрештою перенесли до Одеси, мітинги в Харкові і інших містах на сході країни, виступи в парламенті, друковану та відеопродукцію, де основним лейтмотивом звучала загроза «кованого американського чобота», який топтатиме нашу землю.

В цьому божевільному хорі, слова і музика для якого писалася кремлівськими політтехнологами, нерідко солістами виступали і вищі державні чиновники. Їхні імена ще не припали пилюкою історії, то ж не гріх сьогодні декого з них запитати про ці «подвиги во славу русского оружия».

Пелену з очей українців щодо НАТО остаточного зняла лише дійсно віроломна агресія путінсько-терористичних військ в Автономній Республіці Крим та на Сході Донбасу. Майже два роки безперервних бойових дій проти спецслужб та кадрової путінської армії не залишили для пересічних українців сумніву в тому, хто в цьому світі є глобальним гібридним агресором. Тому при проведенні дослідження минулого літа одночасно кількома соціологічними службами «вступ України до Північно-Атлантичного Альянсу» підтримали 64 відсотка українців.

Так, час і криваві трагедії путінізму в Україні розставили все на свої місця. Але мушу звернути увагу на суттєвий, як на мене, факт. Наші державні очільники допускають в свої плани ідею, що в найближчому майбутньому, яке вимірюється як мінімум двома десятками років, Україні членство в НАТО не світить. Тому вони (свідомо чи мимоволі) перевели це геостратегічне безпекове питання з категорії нагальних проблем сьогодення в категорію мрій.

Насправді ідея вступу до НАТО має трансформуватись в цільову програму переформатування (чи краще трансформаційної модернізації) безпекового сектору держави на рівень співставності можливостей, потенціалу, регіональної впливовості (як обороноздатної держави) України і країн-членів НАТО з наступним випереджальним розвитком за переважною більшістю інноваційно-креативних рішень в сфері суспільно-державної взаємодії та безпеки і національної оборони.

Іншими словами, ми маємо поставити перед собою велику мету самодостатності сучасної майданної демократії незалежної соборної держави і рівноправного партнера Північно-Атлантичного Альянсу. В іншому випадку, наша мрія про НАТО залишиться нездійсненою.