Їде, їде Бог на санях... Олег Ущенко

2016-12-07 08:26 9991

Цьотка Ґинка на католицького Миколая приносила пакунки з помаранчами, чукулядовими і кропльовими цукорками (вона казала саме цукОрки), андрутами, пряниками і неодмінно сухариками або пальчиками її приготування. Останні щедро пересипані цукром-пудрою. Пальчики мали начинку з перетертою ружею, а сухарики цьотка поливала розтопленою чоколадою. Вони страшенно апетитно пахли. Цьотка дуже любила гарно вдягатися і була тестовою модницею у родині. Пригадую її темно-вишневий плащ з пухнастим коміром і капелюшок. Кліслатий, зимовий, з великою матерчастою квіткою.

Вона довго тупала на ґанку, збиваючи з чобіток сніг, потім - скрип вхідних дверей, глухо озивалася клямка у сінях і за пару кроків оживали двері до хати. Цьотка відкривала їх завжди повільно, може в той момент брала в іншу руку сумку з дарунками. Бо сумка в дверях з'являлася першою, а вже після неї заходила невисока цьоцє. Завжди трохи скептично посміхаючись, запитувала, чи були ми чемними. Добре, що не чекала відповіді, бо довелось би брехати.

Поки ми бубніли щось собі під носами про свою поведінку, вона цілувалася з бабцями. Потім цілувала нас. Цьотка пахла гарними духами, помадою на губах, жуйкою з рота і морозом від капелюшка і плаща. Дарунки давала не відразу. Після прабабці, вона була другою кавоманкою. Іноді вони з прабабцею перекидалися фразами німецькою. Підбігала до кухні, вмовляючи не заморочуватися. Бо бабці мусили розпалити в кухні, обов'язково принести свіжої води. Кава у нас готувалася виключно зі свіжої води. Навіть, якщо воду внесли пів години тому, то до кави все одно знову хтось йшов з відром до криниці.

Цьоцє, поклавши долоні на грубку, грілася з вулиці і розповідала новини про родину в Польщі. Хто одружився, розлучився, в кого народилися діти, хто куди поступив, де працює, на що хворіє, а хто відійшов. Якщо траплялося, що хтось помер, то відразу згадували кілька трафунків про людяність небіжчика. Не пригадую, щоби в нашій хаті пам'ятали зло. Бабці завжди розповідали щось добре або оптимістичне.

Після першого блоку подачі новин і з горнятком щойно завареної пахучої кави, цьоцє пригадувала про нас. Вона і не забувала, очевидно штучно відтягувала, щоби підігріти інтерес і збільшити емоційне наповнення. Замок на її сумці плавно зсувався в долину і досягала пакунки. Вона пакувала все у паперові кульки, збираючи у великий целофановий. Пакунки були не просто величезними, а гігантськими. Такими, що ми брали в обидві руки і тут же розбігалися в різні кінці лавки, ревниво зиркаючи, чи в когось не має чогось більше.

Тодішні кульки були цупкими і їх тре було неодмінно розв'язати, бо розривати не чемно - цьотка може образитися і більше не принесе. З кульків пахло помаранчами і домашньою випічкою. Цьотка Ґинка іноді клала туди не лише сухарики або пальчики, але й по кавалку якогось перекладанця. Найчастіше віденського медівника - политого зверху чукулядою, а в середині перекладений абрикосовим конфітюром. Ми їли його з гарячим праженим молоком. Або просто вибігали з ним на вулицю, аби похизуватися перед дітьми на совганці. Бо в нас медівники не перекладали, не примащували. Всі просили раз вкусити. Ми пригощали.

Мандаринки і чоколадки, так називалися всі шоколадні цукерки, бабці дозували, бо ми могли їсти їх, якщо не до смерті, то до великих розладів шлунку. А ще в тих пакунках завжди були великі мармулядові білки, зайці або ведмеді. Їх поїдання перетворювалося на шараду з домішками не злого садизму. Ми довго думали і сперечалися, що перше їсти. Якщо я відкушував своєму зайчикові вушка, то двоюрідний брат - хвостик. І так далі. Бабці не прибирали за нами ні шкірки з помаранчів, ні обгортки цукерок, ні фантики з прикольними малюнками про Льолика і Болика з польських жуйок. Якщо замість польської жуйки в пакунку був блок америцких доналдів, то це викликало шок від немислимого кайфу, бо вони файно надувалися.

Поки ми шурхотіли пакунками, бабці накривали на стіл. Тобто, велику скриню. Цьотка бігала від бабці до бабці, вмовляючи, що вона нічого не хоче, але вони її не чули. Зрештою, у неї нічого не залишалося, як приречено допомогти нарізати хліб. Тостів не було, бо піст і галицьке жіноцтво могло собі дозволити хіба трохи вина. Зате, вони дуже багато розмовляли. Цьотка Ґинка періодично плескала в долоні і заливалася дуже заразним дзвінким сміхом, Від нього аж яскравіше світила жарівка під стелею на сволоку.

На самому дні пакунку мала бути невелика забавка. Металевий коник з бричкою, який заводили ключем і рухав ногами, ніби біг. Або плюшевий твердий заєць з морквою, чи ведмідь з діжкою меду в лапах. Вони теж заводилися ключами, і їли моркву аби пили мед. Ведмеді навіть імітували ричання. Ми хвалилися один пере одним дарунками і ревниво приглядалися, чи в опонента часом не ліпший...

Заклопотаний уважною обсервацією дарунків, я пропускав улюблену пору - коли вечір перефарбовує зиму на синьо. Є таких пару хвилин. День ще не відступив, а ніч тільки-тільки починає домінувати. Якщо не мете сніг і добре видно зірки та місяць, простір картинно синіє. Зі світлом у вікнах, з білим димом з коминів, ця синь наркотично шикарна. Зранку вона за відповідної погоди трималася значно довше. Але зимові досвітки я просипав. А ввечері мальовничу синь вдавалося впіймати.

Цьотка, поправивши перед люстром коло дверей капелюшок, підходила нас поцілувати і, поки вона через сіни і ганок йшла на вулицю, ми вискакували на канапу, щоби помахати у вікні па-па. Махали довго, спершу, коли вона розчищеною від снігу доріжкою йшла подвір'ям до хвіртки, самої хвіртки ми з вікна не бачили, але чули її скрип. Далі вона з'являлася на гостинці. Знаючи, що ми біля вікна, цьотка кілька разів поверталася в наш бік в махала долонькою у рукавичці. Чомусь найбільше запам'яталася саме такою...

На темно-синьому небі рої кольорових зірок нагадували крихітні ялинкові прикраси. Ніби хтось настриг блискучого дощику і засипав ним небо. А перед вікном блимали до світла кольоровими бліками одинокі сніжинки. Іноді ми їй в дорогу кричали своїми писклявими дитячими фальцетами улюблений в нашій родині вірш:

Їде, їде Бог на Шанях,

РоЖдає даЛи усім,

Бо Шьогодні, бо Шьогодні

НаЛодився в нього Шин...

Еще блоги

Мы в телеграм

Блоги