Нелегали в Європі - криза чи страшилки від радикалів? Вадим Трюхан

Останнім часом тема "міграційної кризи" в Європі стала чи не найбільшим подразником переважної більшості самітів та переговорів на інших рівнях. Навіть питання агресії Росії відійшло на другий план.

Водночас чи аж такий "страшний чорт, як його малюють"? На мою думку, абсолютно ні. Комусь, і то багато кому, просто вигідно відволікти увагу європейських лідерів від набагато більш актуальних, і то стратегічних, проблем сьогодення.

Крім того, деякі політики в ЄС, зокрема з дружньої нам Польщі, під тему "міграційної кризи" намагаються прив'язати якусь удавану "навалу біженців з України".

У цьому контексті декілька думок по суті.

Перше. Питання "українських біженців" явно надумане, адже шукачі притулку з України протягом 4 років з початку агресії Росії ніколи не мали якогось серйозного впливу на загальну кількість біженців, які намагаються облаштуватися в Європі.

Для порівняння, у 2017 році громадян України, які подали заяви щодо статусу біженця в ЄС було біля 9 тис. із загальної кількості в понад 650 тис шукачів притулку. При цьому отримали статус менше тисячі, найбільше в Польщі (280), Іспанії (275), Португалії (45) та Чехії (35). Водночас, та ж Польща використовує фактор «біженці з України» у своїх політичних цілях, займаючи жорстку позицію в рамках ЄС щодо недоцільності прийняття біженців з Сирії.

В самому ж ЄС насправді спостерігається тенденція до зменшення кількості шукачів притулку вдвічі, у порівнянні з 2016 роком. Зменшується й кількість громадян України, які намагаються отримати статус біженця в державах-членах ЄС.

Друге. Окремі європйські політики намагаються просувати ідею розміщення центрів тимчасового утримання біженців за межами ЄС. Не думаю, що ця ініціатива має перспективу. Справа в тім, що шукачі притулку розглядають саме ЄС, як місце своєї «кінцевої зупинки». Та ж Україна наразі, через війну, корупцію і низький рівень життя є абсолютно не привабливою для них. Тому, скоріш за все, далі політичних розмов, справа у цьому напрямку не буде рухатись. Принаймні у короткостроковій перспективі. Тим більше, що навіть відома угода між ЄС та Туреччиною з цих питань серйозно буксує, а кандидат на вступ до ЄС Албанія вустами власного Прем'єра днями категорично відкинула таку можливість, навіть якщо на кону стоятиме саме членство в ЄС.

Третє. В ЄС існує конфлікт інтересів між необхідністю дотримання прав людини, зокрема щодо шукачів притулку, і популістськими право- та ліворадикальними настроями. Дійшло навіть до того, що директор БДІПЛ (Бюро демократичних інститутів та прав людини) ОБСЄ пані Інгібьорг Солрун Гісладоттір 20 червня ц.р. вщент розкритикувала рішення міністра внутрішніх справ Італії закрити італійські кораблі для суден, які намагалися висадити шукачів притулку з Африки, врятованих гуманітарними організаціями. Більше того, низка мерів портових міст Італії розкритикували рішення власного міністра. Тому очікувати на тотальну заборону для в’їзду нелегальних мігрантів з конфліктних зон до Євросоюзу не доводиться.

Четверте. Деякі українські радикальні політики та популісти різного роду спекулюють на темі нелегальних мігрантів, лякаючи українців загрозою їхньої навали на територію нашої країни. Водночас, реальної загрози масового проникнення в Україну нелегальних мігрантів не існує в природі. Загалом маємо близько 3 тис. біженців, зокрема 1,5 тис з Афганістану, біля 500 осіб з Сирії, 200 з Вірменії, 150 з Азербайджану, по 130-140 з Росії та Сомалі.

На даний момент в Україні функціонує лише три Центри тимчасового утримання біженців, зокрема в Ужгороді, Одесі та ЯготинІ Київської області. Їх безперечно не достатньо.

Водночас, зростання нелегальних мігрантів, які, після завершення війни з Росією і стабілізації економічної ситуації в Україні, будуть намагатися легалізувати своє становища в Україні, може мати місце. З огляду на це, Уряду України слід вже зараз започаткувати створення ще декількох Центрів тимчасового утримання шукачів притулку, в тому числі за рахунок міжнародної технічної допомоги. При цьому слід значно підвищити інституційну спроможність відповідних органів державної влади до реалізації таких масштабних проектів, щоб не допустити повторення історій, подібних тій, яка мала нещодавно місце в питанні неспроможності ДФС освоїти кошти, виділені Євросоюзом на облаштування пунктів пропуску на кордоні.

І останнє. Як би хто не намагався роздути проблему вселенського масштабу з міграційної кризи в Європі, яка дійсно певним чином існує, вихід буде знайдено. Європа переживала й не такі виклики.

А для того, щоб вирішення цієї проблеми було максимально прийнятним для всіх залучених сторін, важливо ідентифікувати першопричини. Адже лікування хвороби без встановлення діагнозу, як відомо, малоперспективне.