У пошуках «п’ятої колони» Володимир Павлів

2018-10-03 08:47 7721

Відома українська журналістка Яніна Соколовская нещодавно знову порушила тему існування в Україні так званої «п’ятої колони». «Знову», бо вперше вона про це написала рік тому. Приводом для повторення стало те, що «с трибуны Рады о том же говорит президент Порошенко». Але, якщо Яніна Соколовская ставила запитання, типу: «Что делать с пятой колонной, как её идентифицировать?» - то президент: «предлагает только репрессивные варианты в отношении колонны. При этом ее видовые признаки так и не прописаны».

Ну от власне, як можна когось репресувати за причетність до «п’ятої колони», коли не зовсім зрозуміло, за якими саме признаками визначати таку причетність. Ну, владі, мабуть, зрозуміло: всі хто скажуть, що Порошенко поганий президент, Гройсман – поганий прем’єр, Луценко – поганий генпрокурор і т. д., автоматично потраплять в категорію «п’ятої колони». Але як нам з цим розібратись? Сама пані Соколовская сформулювала своє бачення таких людей так: «Я тут говорю о людях, которые живут в стране, носят ее паспорт, несобираются его менять и переезжать, но при этом ненавидят и страну, и сограждан, и все, что с ними связано. Не терпят не власть, которая временна, а страну, которая для них постоянна».

Тут варто б і нам усім здригнутися з солодкої задуми і спробувати дати собі відповідь на ключове питання: хто ж належить до цієї «п’ятої колони»?А ну ж виявиться, що хтось з нас, з наших рідних чи друзів – тоді, як кажуть в анекдотах «нада шота рєшать». Та для початку варто зауважити одне сумнівне місце в окресленні досвідченої журналістки – вона пише (чи то через неуважність, чи внаслідок володіння майстерністю журналістських маніпуляцій) «ненавидят и страну, и сограждан, и все, что с ними связано». Українською, як знаємо, «страна» - це країна. Знаємо теж, що країна і держава – це різні речі. Багато росіян, що жили у сталінській Росії, любили свою «родіну», але ненавиділи державу - СРСР, а також тих співгромадян, які були опорою режиму. Багато німців, що жили у гітлерівській Німеччині, любили «фатерлянд», але ненавиділи нацистський Третій Рейх, а також тих співгромадян, які були опорою режиму. І в більшості носили паспорти цих держав, і не збирались їх міняти та переїжджати.

В сучасній Україні теж більшість громадян, які мають її паспорт, не збираються його міняти чи переїжджати, люблять Неньку, але ненавидять державу, як злодійську, експлуататорську систему олігархату, а також тих співгромадян, на яких тримається ця система. Тільки тих! – так що не треба узагальнювати, шановна Яніна Соколовская.

А тепер гляньмо все-таки, хто ж може потрапити в цю категорію «п’ятої колони», з якою погрожує розібратися президент Порошенко і вже давно на власний розсуд розправляються представники різних націоналістичних організацій. Улюблене джерело знань пересічного українського патріота – «українська» Вікіпедія – говорить: «П’ятаколона - організації та особи, чиї дії викликають тривогу у країні, а їхні зв’язки із закордоном залишаються таємницею для широкого загалу: диверсанти, саботажники, внутрішні вороги».

Гадаю все ж, що таке визначення є значно примітивнішим від того, що має на увазі відома журналістка. Їй йдеться, якщо я добре зрозумів, не про тих людей, що займаються саботажем чи диверсіями, а про мільйони простих громадян України, котрі не вірять в успіх «українського проекту». Частина з них надію на вирішення своєї безнадійної ситуації вбачають у зближенні з Росією. Інша частина – з європейськими країнами, до яких прямують одноосібно. І їхні зв’язки із закордоном давно не залишаються таємницею для широкого загалу. Таких людей справді багато і не тільки на сході чи півдні нашої країни. Після поразки «русского міра» на Куликовому полі в Одесі нікуди не зникли тисячі прихильників умовного Путіна; після звільнення українськими військовими від сепаратистів десятків міст на Донбасі, там практично не зменшилася кількість людей з українофобськими настроями; після ув’язнення київським режимом десятків журналістів і блоґерів, антиукраїнська риторика у «всесвітній павутині» тільки наростає. Навіть ті, хто за останні роки розчарувався у Росії та особисто президентові Путіну і вже не тужать за «русскім міром», все ж і надалі тужать за нормальним спокійним життям. І держава Україна їм з таким життям не асоціюється – ні зараз, ні в перспективі.

Мова насправді йде про мільйони мешканців України, котрі хоч і мовчать, але не погоджуються. І ніякі порошенки з луценками, ніякі праві сектори з цивільними дружинами з цим не впораються. Так, як не впорався «великий і могутній» Радянський Союз з десятками мільйонів своїх громадян, котрі розчарувалися та зневірилася у системі, і як тільки система дала збій, то всі вони до-розхитали її до самого повалення. Тому вихід з ситуації Яніна Соколовская бачить правильно: «Я говорю исключительно о потерянных нами гражданах, которых позитивами надо вернуть домой». Але це теоретично, а практично на шляху «повернення позитивами додому» цих громадян стоять справжні саботажники та диверсанти. Вони часто навіть не люблять Путіна, не хочуть в Росію тощо, бо їм і в нинішній Україні живеться «як в раю».

Наприклад, якщо на фронті за рік гине коло трьох тисяч українців, в мирному тилу на дорогах – тридцять тисяч, а винуватці у більшості залишаються непокараними, то хіба ми не повинні визнати цих «убивць на колесах» ворожими диверсантами, а суддів і правоохоронців, котрі їх «відмазують» - саботажниками? Якщо мільйони працездатних українців утікають на заробітки закордон, в той час, коли в самій країні щораз більшою є криза кадрів, то чи не є ворожими диверсантами ті, хто нашу робочу силу змусив до втечі? А тисячі студентів, що в тікають в західні ВНЗ від української корупції в освітній сфері? А тисячі жертв корупції, кумівства і некомпетентності у сфері охорони здоров’я? А жертви суддівського свавілля? І т. д., і т. п., і тощо. Ми точно в правильному напрямку шукаємо «п’яту колону», коли забороняємо російськомовний культурний продукт у публічній сфері чи тавруємо «зрадою» отримувачів паспортів іноземних держав?

І ще – до висновків. Соколовская підсумовує так: «Эта пятая колонна - база для тех, кто раньше или позже (надеюсь, совсем позже) расшатает и расколет Украину». Тут я з нею мушу повністю погодитись. Ті, кого нинішня влада чи ультра-патріоти хотіли б спихнути в категорію «п’ятої колони» - це не саботажники і терористи, але це справді добра «база» для тих, хто хоче «розхитувати і розколювати». Самі вони цього не роблять і не будуть, вони просто плюнуть на державу, яка не виправдала їхніх надій, і будуть виходити з ситуації самотужки. І таких нині в Україні переважна більшість.

Джерело

Еще блоги

Мы в телеграм

Блоги