Кронавірус здирає всі ширми, оголюючи жорстоку реальність Олег Ущенко

2020-04-09 10:31 39285

- Вуйку, що робите? – Чую це питання щоранку приблизно о 7:30 з рідкісними перервами.
Шо я можу робити о 7:30 ранку? - Хочеться вигукнути такими голосом, щоби більше ніколи не питали. Але я так ніколи не зроблю. Бо то син мого товариша. Я знаю цього малого з семи років. З того дня, як товариш пізнього вечора побачив його з мамою на лавці, де вони плакали. Бо знову прийшов колишній і вигнав їх з хати, яку їй присудив суд після розлучення з ним. Товариш відвів їх додому, дав тягла колишньому, попередивши, щоби більше носа не сунув, а потім приїхав до мене з пляшкою і розмовою на тему «Я здається втріскався».
Малому вже одинадцять і страшенно мавпує тата. Товариш підводиться о шостій і сідає за комп. Малий робить те саме на годину пізніше. Душ, чай, комп. Точніше айпад.
Але цей пост про карантин.
Кронавірус здирає всі ширми, оголюючи реальність такою, як вона є. З медициною, яка зазнала нищівної поразки від епідемії у вигляді захворювань лікарів. Бо вся наша медицина – то освоєння потоків від хворих та держави. Все інше медичних босів не цікавило. З культурою і мистецтвами, де навіть кіно та книгодрукування не здатне виживати без ін’єкцій держави. З державною освітою, яка існує виключно для освоєння фінансових потоків держави на освіту.
Малий, окрім звичайної школи, додатково має уроки з приватної. Йдеться про дисципліни, які дають йому можливість засвоювати ази з ІТ та іноземні мови. Так він навчається вже кілька років Тому дистанційне навчання для цієї дитини не є новиною.
А дорослі мають можливість порівняти дистанційне навчання приватної школи та державної. Під час дистанційного навчання є навіть перерви, де діти галасують не менше, ніж в реальності, бо кожен хоче чимось похвалитися чи висловити емоції. Це у приватній школі. Між іншим, навіть на віртуальних перервах вчителі стежать, щоби діти розмовляли англійською, китайською, польською чи іспанською – на якій даний урок.
От про дистанційне навчання у державній школі хочеться порозмовляти окремо. Ви не повірите, але часто це звидиться до потреби сидіти перед телевізором. То виглядає приблизно так. Хлопчик сидить перед екраном і слухає, як по 112-ому вчитель старається голосити розумні речі. У той самий час біжучий рядок невгамовно пише всю ту ахінею, яку несуть божевільні голови з 112-го. Що швидше засвоює дитина - нецікавого вчителя чи вчительку чи те, що весь час рухається удолині? Після таких уроків дитина без кінця перепитує про політику.
Зрозуміло, що не всі у такому віці можуть мати особисті айпеди. Зрештою, два роки тому я віддав свій планшет його товаришеві по державній школі. Бо мені двох гіг оперативки вже було мало. А для дитини навіть така річ прирівнювалася до виходу у відкритий космос. Товариш тоді сказав малому, що до останньої хвилини не вірив, що він справді принесе йому планшет. (Якщо вам цікаво, то новий планшет я не придбав досі, бо такий, як мені потрібен далеко не дешевий.)
Тепер питання: чому у приватній школі кожен учень має свій віртуальний кабінет, а кожен вчитель має свій віртуальний клас? Чому кожен клас має віртуальний журнал, з доступом для перегляду батьків, а кожен учень має віртуальний щоденник? Чому є методика перевірити чи вивчила дитина фрази або віршик, чи не списує і т.д.
Не всі мають можливість вчитися у приватній школі, скажете ви. Комусь треба і телевізор дивитися а, потім на різних платформах давати відповідь. Коронавірус став вироком державному безкоштовному навчанню. Зрештою, як державній безплатній медицині. Як українському книгодрукуванню чи кіно. Потрібне – допишіть.
Тут хтось писав, що щороку державі Україна навчання кожної дитини обходиться у 100000 гривень. Не колосальна сума. Але все ж. І тут згадалася Ульяна Супрун з її програмою. «Гроші ходять за пацієнтом». Чому б не запровадити програму «Гроші ходять за школярем»? Нехай держава платить свої гроші у той заклад, де дитина хоче вчитися.
Рано чи пізно еволюція примусить українців відповідати на багато запитань. Для чого фінансувати фільми, які потім не дивляться глядачі? Для чого з допомогою вливань від держави перетворювати видавництва на друкарні? Для чого утримувати медицину, яка не здатна дати собі раду? Для чого державі виділяти однакову суму і для Оксанки, яка ретельно вчить всі уроки, і для якогось розбишаки, який приходить на уроки раз у тиждень, щоби потероризувати клас?
Грішми, які держава виділяє на навчання дітей, мали би опікуватися не школи, а батьки чи опікуни. А держава, виходячи з якості навчання дитини після певних тестів лише робить висновки чи варта та дитина, щоби на неї виділяли кошти.
Думаєте утопія?
Та у нас вже не вистачає коштів. Настане час і їх доведеться економити.
І той час вже стукає у двері.

Подпишись на наш ТЕЛЕГРАММ- КАНАЛ, узнай как и чем сейчас лечат коронавирус

Джерело ФБ

Еще блоги

Мы в телеграм

Блоги