Нині виповнюється 10 років львівському фестивалю Jazz Bez.
Львів любить і шанує традиції — бо це зближує людей, робить їх однією сім’єю, а відтак творить атмосферу єдності й любові. Адже нам, людям її не вистачає, тому під кінець року львів’яни вже перебувають в очікуванні цих камерних зустрічей, які дарують приємні хвилини спілкування. Я вже зріднилася з цим фестивалем і є постійною його ведучою.
Коли приїздять гості на фестиваль, вони в захопленні називають Львів джазовим містом. Однак я би не виділяла Львів як джазове місто. Бо така сама кількість джазових груп є в інших містах: Одесі, Харкові, Дніпропетровську, Вінниці, також в Криму. Чимало міст мають свої джазові фестивалі. Але хвиля львівського джазу захопила Тернопіль, Івано-Франківськ, Ужгород, Рівне, Луцьк — нині тут з’явилися свої групи.
Львів же любить традиційний джаз. У мене таке враження, що чим далі рухатися на Схід, там більш розвинутий джаз-рок і авангард. А у нас люблять грати класичний джаз, свінгувати. Відтак у Львові мають особливий сентимент до сакрально-камерного джазу — коли музикант грає, як для друга, у душевно-ліричному стилі. Бо приходять ті, хто вдихає музику своїми клітинами тіла. Тоді менше за все хочеться говорити — лише затримувати музику в собі.
У Львові джаз грають дуже особистісно, в інших містах люблять джаз голосніший, більш публічний та концертний.
Я ще не народилася, коли у Львові грали джаз Анатолій Шацький, Володимир Кіт і група «Медікус». Усі ті музиканти, які сьогодні, складають проект «Дзига Джаз Квартет». Я би їх більше цінувала. Бо тоді це було потужне прагнення до волі. Зараз джаз грати — це красиво, цікаво. А в ті часи це було навіть небезпечно... Взагалі для мене більш цікавим є джаз кінця 50-х, 60-х, 70-х років минулого століття. Тоді у світі відбувалися революційні процеси, і вони настільки сильно захопили музику, що кожний рік був вибухом — Колтейн, Девіс, Маклафлін, Коріа, Хенкок, Кобем...
Сьогодні у джазі часто присутні лише експерименти, а сама музика втрачається. Сучасний джаз — це імпровізація на імпровізацію минулого. Я поки не бачу в ньому майбутнього. І це засмучує. Поки все вщухло в очікуванні і ніяк не вибухне громовиця чогось нового.
І все ж таки, коли мене питають, чому Jazz Bez виник у Львові, я відповідаю: це сталося не тому, що у Львові люблять джаз, а тому що є мистецьке об’єднання «Дзиґа». Бо тільки любити не достатньо; є любов пасивна, а є активна, що рухає світом, саме таку любов продукує «Дзиґа». Бо вона від початку стала генератором ідеї фестивалю, який подолав всі кордони, захопив нові території. Jazz Bez — це «Дзиґа». Як не дивно, у Львові продовжують любити фестиваль, проте знаходити фінансову підтримку залишається дуже важкою справою. «Дзиґа» займається цим фестивалем майже альтруїстично. Славу Львову Jazz Bez зробив, та грошей він не приносить. Довкола всі кажуть: це супер, це класно, але коштів ніхто не дає. Проте дякуючи цьому фестивалю Львів став відомою культурною столицею. Якось на сайтах я побачила запитання: які події ви вважаєте найпопулярнішими у Львові? І дізналася, що великий резонанс викликав саме фестиваль Jazz Bez .Про нього пишуть у Києві, за кордоном, за ним слідкують, він залишається у трійці лідерів серед культурно-мистецьких явищ Львова.
Десятий Jazz Bez відбудеться з 2-го по 12 грудня. з України До нас приїдуть 26 колективів з Польщі, Грузії, Канади, Аргентини, Вірменії, Росії, Швейцарії, Німеччини, Литви, Португалії, Нідерландів. Фестиваль проходитиме у трьох вимірах. Перший — універсальний у сприйнятті слухачів, відбудеться у закритих приміщеннях мистецького об’єднання «Дзиґа», де збереться товариство до 50 людей. Під час таких концертів відбувається наближений контакт з музикантами, де відчуваєш подих, бачиш піт на чолі. Адже коли музикант на сцені, між глядачем і ним велика відстань. А тут він поруч з тобою, і це творить особливе коло єдності і насолоди. Для тих, хто любить рухатися під джаз, виступатимуть литовські музиканти в молодіжному клубі «Пікассо». У приміщенні Львівської філармонії почуємо класичний джаз, де дійство триває за відомим сценарієм: я уважний глядач і тихо сиджу у залі, де на сцені твориться мистецтво. Така перша особливість цього фестивалю, що пропонує три види сприйняття джазу.
Друга ознака — велика кількість фрі-джазу. Тут публіка має бути підготовленою. Бо в перші роки, коли на сцені виконавці грали авангардний джаз, трапився комічний випадок, який породив в наших колах крилатий вислів. Такий джаз є для непідготовленого слухача не лише незрозумілим, але й неприємним. Працівники залу філармонії дивилися і здивовано слідкували за діями на сцені. Потім один з них звернувся до колеги: «А вони ще довго будуть таке грати?» Той відповів, що напевно, довго, «бо нотів в них багато». І оця фраза «грати будуть довго, бо нотів в них багато» стала сакральною на фестивалі. Відтак часто запитуємо виконавців: «У вас скільки композицій? У вас нотів багато?» Навіть якщо джазмени грають без нот, вони відгукуються на цей жарт.
Джаз настільки різний, наскільки безкордонний. Він може бути в костюмі й «працювати» на класичному концерті, а може бути безшабашним, фантасмагоричним і навіть таким, як рок, з великою кількістю агресії. А може бути клубним молодіжним з використанням комп’ютерів. Тому я би відмовилася від будь-яких класифікацій. Бо як людина каже, що грає джаз, то очевидно вона собі це так уявляє і це її бачення. І не треба її зупиняти, бо вона хоче бути вільною в тому, що робить.
