Членство в НАТО - це українська мрія Вадим Трюхан

 За останніми опитуваннями, проведеними наприкінці грудня 2019 року Фондом Демократичних ініціатив ім. Ілька Кучеріва, у разі проведення найближчим часом референдума про вступ до НАТО, 70% українців, з тих хто готовий прийти на виборчі дільниці, проголосує за членство в Північноатлантичному альянсі. І лише 26% виступають проти.

 Ніколи раніше в українському суспільстві ідея вступу до НАТО не підтримувалася наскільки консолідовано.

 Чому так? Причин декілька.

 Перша. Жодного разу в історії НАТО не було факту агресії проти країни - члена цієї організації. В умовах гібридної війни, яка ведеться Росією проти України, фактор захищеності і колективної безпеки набув для громадян України ключового значення.

 Друга. Рівень життя у всіх без виключення країнах - членах НАТО в рази і на порядки вищий, аніж в Україні. Окрім війни на Сході країни, українців хвилють зубожіння, високий рівень безробіття, низькі зарплати та інші соціальні стандарти. Відповідно, спостерігаючи за тим, як розвиваються наші європейські сусіди, зокрема ті ж країни колишнього Варшавського договору,  люди розуміють, що прагнути слід саме до європейських і євроатлантичних норм і стандартів, а не до якихось інших.

 Третє. Незважаючи на пропагандистські міфи, які в основному продукуються російською пропагандою, черга бажаючих на вступ до НАТО не лише не зменшується, вона навпаки росте. У 2017 році Чорногорія, долаючи шалений супротив Кремля, стала повноправним членом Альянсу. В цьому році, після врегулювання тридцятирічної суперечки з Грецією щодо назви країни, скоріш за все, цей шлях повторить Республіка Північна Македонія. Виборюють своє право увійти до кола євроатлантичної сім’ї народів Грузія, Молдова, Боснія і Герцоговина. Мріє про це і Косово.

 Крім того, НАТО має розгалуджену структуру партнерських звязків по всьому світу. Це і Євроатлантична Рада, до якої входять 20 країн, від Австрії і Білорусі до Узбекистану і Вірменії. Це і 7 країн Середземноморського діалогу, зокрема Алжир, Ізраїль, Мароко та інші. Це Стамбульська ініціатива співпраці, до якої приєдналися 4 країни Перської затоки. НАТО також співпрацює з різними країнами практично з усіх куточків земної кулі, - від Нової Зеланді до Монголії і Афганістану.

 Таким чином, старі радянсько-кремлівські міфи про агресивність НАТО, його загрозу європейській та глобальній безпеці тощо поступово розвіюються. При цьому особлива заслуга в цьому самої Росії, яка практично одразу після розпаду СРСР стала фактором нестабільності і ініціатором безлічі конфліктів і воєн.

 Але щоб стати членом НАТО, треба досягти відповідності критеріям, які висуваються до країн кандидатів. Це - першочергове завдання для України. Крім того, важливо мати євроатлантичне лобі з громадських активістів, політиків, експертів, журналістів та інших авторитетних громадян України, як на центральному, так і місцевому рівні. Адже без постійного тиску на владу і контролю за її діями, навіть такі, цілком зрозумілі і актуальні, цілі, як поступова інтеграція до НАТО і в кінцевому результаті набуття членства в Альянсі, виглядають не надто реалістичними.

 Для формування про-євроатлантичного лобі в Україні реалізовуються декілька проектів. Четверта річна програма одного з них - Школа Євроатлантичної Солідарності - починається 15 лютого ц.р. в Києві.

Детальна інформація і форма для подачі заявок на участь ТУТ.