Після першого саміту Дональд Трамп - Кім Чен Ин, який відбувся в червні 2018 року в Сінгапурі, пройшло майже 9 місяців. Войовничої агресивної риторики обидва лідери по відношенню один до одного протягом всього цього часу уникали. Воно і не дивно, адже завершилась тогорічна американсько-північнокорейська зустріч у верхах історичною, як заявляли тоді обидва її підписанти, угодою.
Щоправда, одразу після оприлюднення тексту того, складеного нашвидкоруч, документу з аж занадто загальними формулюваннями, його положення зазнали нищівної критики з боку переважної більшості міжнародних оглядачів та американських експертів і політиків.
Нагадаємо, - домовленості першого саміту були закріплені в Декларації з чотирьох пунктів, які стосувалися: 1) встановлення мирних відносин між США та КНДР, 2) встановлення миру на всьому корейському півострові, 3) денуклеаризації Корейського півострову, та 4) повернення останків військовополонених і зниклих без вісти.
Жодних зобов’язань щодо негайного скасування санкцій Президент Трамп тоді на себе не брав. Більше того, цей термін навіть не вживався в заключному документі саміту. Водночас, "Президент США зобов'язався забезпечити гарантії безпеки для КНДР, а голова Кім Чен Ин підтвердив своє тверде і непохитне зобов'язання щодо повного ядерного роззброєння на Корейському півострові", - йшлося у спільній заяві за підсумками зустрічі двох лідерів.
У відповідь на критику Декларації, Дональд Трамп наголошував, що у нього «не було часу заглиблюватися в деталі і підготувати більш детальну декларацію за підсумками переговорів». Разом з тим, він наголошував, що на наступній зустрічі буде підписано деталізований план дій чи угоду про реалізацію цих чотирьох пунктів.
Дев’ять місяців достатньо для народження дитини, проте не для встановлення миру
Дев’ять місяців, здавалося б, мало бути достатньо для того, щоб підготувати детальний договір, який містив би чіткий перелік зобов’язань обох сторін, які б дозволили закріпити і деталізувати загальні домовленості, досягнуті американським та північнокорейським лідерами в Сінгапурі. Тим більше, що їх вітали ключові геополітичні гравці, зацікавлені у стабільності в регіоні, зокрема Півднна Корея, КНР та Росія. Лиш Японія висловлювалася досить неоднозначно, через обіцянку Трампа згорнути спільні навчання в регіоні.
Робота в цьому напрямку безперечно велася, адже представники обох сторін зустрічалися декілька разів для обговорення тексту майбутнього договору.
Проте інтереси Дональда Трампа і Кім Чен Ина виявилися діаметрально протилежними. Американському Президенту потрібен був гучний успіх. Адже після двох років перебування в Білому Домі, похвалитися бодай якимось, хоча б мало-мальськи значимими досягненнями, на міжнародній арені він не міг. Тому ставка на врегулювання корейської проблеми для нього була чи не останнім і ключовим шансом. При цьому дозволити собі піти на поводу у північнокрейського лідера він не міг у жодному випадку.
Трампу потрібні чіткі деталізовані зобов’язання щодо негайної відмови від ядерної зброї та засобів її доставки. Інакше - жорсткі звинувачення у слабкості і здачі національних інтересів неминучі. І то не лише від політичних опонентів - демократів, а й від власних соратників по республіканській партії, які давно вже не рівно дихають до власного висуванця, а також від партнерів по НАТО.
Натомість, Кім Чен Ин, будучи по-азійськи хитрим і витонченим перемовником, який до того ж чітко усвідомлював ймовірні наслідки відмови від ядерної зброї, тримаючи в умі рішення США щодо виходу з іранської ядерної угоди, прагнув використати ситуацію собі на користь.
КНДР потребує негайного зняття санкцій, міжнародної допомоги і прямих іноземних інвестицій, які б допомогли досягти бодай скільки-небудь прийнятного розвитку економіки. Денуклеаризацію як таку глава КНДР публічно звийчайно не заперечував. Проте про «негайність» йтися теж не могло в принципі.
Таким чином, сторони зіткнулися з ситуацією «куриця і яйце». Що має бути перше, - зняття санкцій чи відмова від ядерної зброї, - питання, яке так і залишилося висіти в повітрі.
Домовитися не можна провалити угоду
В сухому залишку маємо повідомлення для ЗМІ обох сторін про «зміни графіків», «перенесення прес-конференцій», «дочасне завершення саміту», «продовження перемовин» тощо. Ці дипломатичні обтічні формулювання адресуються широкому загалу з очевидною метою, - підготувати до неминучих наступних жорстких заяв і обопільних звинувачень в неконструктивності, небажанні домовлятися, обмані і навіть зраді раніше досягнутих домовленостей та даних один одному слів.
Сьогодні-завтра спікери обох лідерів і дипломати ще будуть намагатися робити хорошу міну при поганій грі власних лідерів. Проте вже невдовзі ми побачимо нову, і вже звичну в сучасну добу, жорстку геополітичну реальність.
По-перше, Президент США та лідер КНДР їхали на саміт без узгодженого на експертному рівні тексту договору.
По-друге, власні вузькополітичні інтереси обох сторін виявилися домінуючими над суспільним інтересом їхніх держав і народів.
По-третє, ядерна зброя наразі стала чи не єдиною гарантією незалежності і суверенітету тієї держави, в розпорядженні якої вона є. А крім того, - це запорука збереження влади будь-якого диктатора, яким би він не був кровавим і підступним. Неприємна аксіома, проте відносини США - КНДР протягом останніх двох років - наочне її підтвердження.
Фактично, за наслідками другого американсько-північнокорейського саміту можна зробити висновок, що лідери обох сторін осилили неблизький шлях до Ханою з єдиною метою - провалити угоду, а не домовитися.
Далі буде? Неодмінно. Проте навряд чи швидко.
І що ж далі? Враховуючи те, скільки часу знадобилося для підготовки другого саміту, ймовірність третьої зустрічі у верхах до кінця цього року досить малоймовірна. Водночас, наступний рік буде позначений вкрай складною президентською виборчою кампанією у США. Під час неї навряд чи Дональд Трамп ризикне йти на якісь домовленості з якимось одіозним диктатором типу Кім Чен Ина. Адже, про що би він не домовився, критики з усіх сторін вистачатиме. Особливо в умовах, коли досягти вигідної угоди практично не реально.
Це означає, що в ці дні фактично було втрачено шанс на встановлення стабільності в регіоні Корейського півострова. Чи на довго? Покаже час.
Головне зараз, - уникнути песимістичного сценарію, за яким, будучи розчарованим неуспіхом, дипломатично кажучи, у Ханої, Трамп може не обмежитись цього разу агресивною твітерною дипломатією, як це було раніше по відношенню до Кіма, а й піде на навмисне загострення у відносинах з КНДР, яке може призвести навіть до ядерного удару по військових об’єктах, розміщених на півострові.
Оптимістичний сценарій - ні війни, ні миру і тривала пауза в публічній риториці обох ханойських невдах, - малоймовірний сценарій, знаючи темперамент Дональда Трампа і Кім Чен Ина. Проте сподіватися залишається лише на нього.
