Про союзників України, вірніше про їх відсутність Вадим Трюхан

2020-06-06 16:05 67203
 
Той факт, що станом на початок агресії Росії Україна не мала жодного міжнародного договору про воєнну допомогу - це секрет полішенеля. 
 
Хоча пояснити такий стан речей в принципі можна. 
 
Чим була Росія для України до 2014-го року?
 
По-перше, - стратегічним партнером, згідно з Договором про дружбу, співробітництво і партнерство від 31 травня 1997-го року.
 
По-друге, - торгівельним партнером номер один з довготерміновими планами по виробничій кооперації в цілій низці галузей, - від машинобудування, до ракетної і авіаційної промисловості. При цьому 17 жовтня 2013 року в Калузі під час десятого засідання українсько-російського міжурядового комітету з питань економічного співпрбітництва ці плани конкретизовувалися, а 17 грудня того ж року, в розгар Революції гідності, в Москві проходила міждержавна комісія, під час якої було підписано цілу низку відповідних угод. 
 
По-третє, - одним з трьох, разом зі США і Великою Британією, гарантів незалежності, суверенітету і непорушності кордонів, який, згідно з Будапештським меморандумом, підтвердив свої зобов'язання "утримуватися від погроз силою або її застосування проти територіальної цілісності та політичної незалежності України".
 
Цілком очевидно, що за шість років війни, яка забрала понад 13 тис. українських життів, всі ілюзії, здавалося б, мали вже давно розвіятися. 
 
Проте віз і нині там. Україна і нині не має жодного міжнародного договору про воєнну допомогу. Більше того, навіть не пропонувала нікому їх укласти.
 
Інші сусіди агресивної Росії над цим працюють. Та ж нейтральна Фінляндія, наприклад, уклала такий договір з НАТО, Швеція і Фінляндія підписали двосторонню угоду про воєнну концепцію, Польща, Румунія і прибалтійські держави добилися розміщення додаткових військ НАТО тощо. 
 
А Україні, натомість, похвалитися, окрім хіба джавелінів і двох застарілих американських катерів, нема чим.
 
А дарма. Та ж Туреччина в Сирії і Лівії довела, що російські страшилки - то не серйозно. Коли застосовується високотехнологічна сучасна зброя проти "іхтамнєтов", Кремль ніби води в рот набирає, адже там традиційно не цінують життя власних підданих.
 
То що ж тоді має робити Україна і її дипломатія? Відповідь - на поверхні.
 
Перше. Всім нашим сусідам, окрім звичайно Росії, слід запропонувати укласти договори про воєнну допомогу. У когось можуть виникнути сумніви щодо Білорусі, адже вона ніби є учасником так званої «Союзної держави Росії і Білорусі». Проте позиція Алєксандра Лукашенка наразі не з'ясована, адже він протягом останніх декількох років, а особливо місяців, невпинно дрейфує від Москви. Мінськ відвідав нещодавно держсекретар США Помпео, вперше за 25 років, там побувала ціла низка членів Єврокомісії, Прем'єр Орбан і  інші політики найвищого гатунку. Плюс непрості вибори, для виграшу яких він буде йти на неординарні кроки.
 
Друге. Аналогічні договори варто запропонувати всім тим країнам, які традиційно підтримують незалежність, суверенітет і територіальну цілісність, в тому числі голосуючи за відповідні резолюції Генасамблеї ООН.
 
Третє. Україна має звернутися до НАТО з пропозицією укласти договір про воєнну допомогу по прикладу того, який укладено з Фінляндією. Річні щорічні програми і навіть програма Партнерства розширених можливостей НАТО, до якої ми можемо приєднатися невдовзі, - це добре. Проте подібний договір - в рази сильніше. Крім того, він може і зняти певну напругу в політичному сенсі, адже принаймні частково вирішує питання безпекових гарантій України ще до членства.
 
Четверте. У США невдовзі президентські вибори. З одного боку, - це несприятливий час для якихось епохальних домовленостей. Водночас, якщо правильно обіграти саму ідею, саме зараз треба діяти. Отримати статус головного союзника США поза НАТО (MNNA) - це насправді цілком реалістичне завдання.
 
І наостанок. В сучасному світі є лиш чотири способи гарантувати власну безпеку. А саме, - членство в НАТО (ОДКБ - це не наш варіант), нейтралітет, власна ядерна зброя і система договорів про воєнну допомогу. Перші три явно не наші, принаймні  у короткостроковій перспективі. 
 
А от четвертий - це те, що треба. Без союзників війни проти Росії не виграти, як би того ми не хотіли.

 

Еще блоги

Читайте больше на 6262.com.ua.

Мы в телеграм

Блоги