Вчора, без жодних анонсів, як це стало вже (не)доброю традицією Банкової, Президент Зеленський дав інтерв’ю чотирьом українським загальнонаціональним телеканалам.
Коли з’явилася перша інформація про це, було відчуття, що українці побачать чергову «теплу ванну», в якій із самовпевненною дитячою посмішкою явиться народу карикатурний квазі-Голобородько.
Проте побачене і почуте здивувало. І то по-доброму чи тривожно ще слід ретельно розібратися і спробувати зрозуміти.
Володимир Зеленський говорив про серйозні стратегічні речі. Не розтікався по древу. Виглядав впевнено. Хоча і не розкривав до кінця карти.
Журналісти, в свою чергу, не соромилися його притискати не зручними уточнюючими запитаннями, намагаючись зрозуміти самі, і допомогти зробити це глядачам, що саме має на увазі глава Української держави.
На 100% стверджувати, що прочитати наміри Президента України вже вдалося звичайно не можна. Багато що залишилося між рядками. Проте інтерпретацію почутого викласти варто.
Перше. Володимир Зеленський усвідомлює, що в України вже не два, а три ворога. Окрім Росії і корупції, додався підступний COVID-19. Війна не на життя, а на смерть з ним вестиметься не тижні чи навіть місяці, а роки. Компенсувати втрати, які завдає він країні нічим не можливо. Президент особисто опікується питанням закупівлі перших вакцин, які розробляються у світі і тішить себе надіями на те, що українські вчені також зможуть зробити сенсацію, розробивши власну вакцину. Проте тотального локдауну не буде, бо його не переживе економіка.
Залишається лиш питання, - чому Президент Зеленський, розуміючи всю складність ситуації з українською медициною, яка наразі фактично перебуває на межі колапсу, не може спонукати парламент і уряд, які йому повністю підконтрольні, вжити рішучих заходів для того, щоб оперативно виправити ситуацію. Принаймні щодо розгортання додаткових ліжок, закупівлі ШВЛів і кисню.
Друге. Президент України вже усвідомлює те, що «просто припинити стріляти», щоб повернути окуповану частину Донбасу, замало. Він хоче продемонструвати історію успіху вільної української частини Донбасу тим людям, які вимушено та/або по своїй волі проживають на іншій частині того ж українського Донбасу, яка перебуває під контролем, чи точніше під окупацією, Путінської Росії. Для цього, на його думку, слід створити вільну економічну зону. Спочатку на тій частині Донбасу, де немає Росії, а, після деокупації, й на території нинішніх ОРДЛО.
Ідея без сумніву хороша.
Лиш виникає два питання. Чи розуміє наш глава держави, що, навіть побудувавши з українського боку від лінії зіткнення умовні Дубаї чи Лас-Вегас, гарантувати повернення ОРДЛО назад в Україну не вдасться? Адже, наприклад, ті ж північні корейці, незважаючи на вражаючу різницю у рівні життя зі своїми південними співвітчизниками, за 70 років так і не скинули своїх тиранів і не повернулися назад в Корею. А ще цікаво було би дізнатися, чи усвідомлює він, що жителі умовного Коростеня чи Олександрії, як і тисяч інших населених пунктів України, теж хочуть жити як в Дубаї? Відповідно треба думати не про показушний рай в окремих районах нашої держави, хай і найбільш депресивних через наближеність до фронту, а про підняття рівня життя людей, забезпечення верховества права і ефективність демократичних інституцій в усій країні! Питання і твердження далеко не риторичні.
Але найбільш неочікуваною стала третя тема. Виявляється, Президент Зеленський не спроста вирішив запитати українців про Будапештський Меморандум. Виходячи з його плутаних пояснень щодо мотивації, яка ним рухає, і подальших планів після опитування, можна припустити, що він всерйоз роздумує над тим, щоб повернутися до status quo, яке існувало до 1994 року. Мовляв, не хочете виконувати свої зобов’язання за договором, - ваша справа, руки України у відповідь теж не будуть нічим зв’язані надалі.
Заради справедливості, слід звернути увагу на те, що на пряме запитання одного з журналістів про можливість «відновлення ядерної кнопки» Володимир Олександрович відповів, що про це «ми не говоримо». Проте при цьому в його голосі звучали настільки стальні нотки, що стверджувати можна сміливо протилежне.
І що ж в сухому залишку? Президента Зеленського за півтора роки його каденції як лиш не намагалися принизити внутрішні і зовнішні опоненти та вороги. Проте цим інтерв’ю він показав, що не збирається безкінечно бути хлопчиком для биття.
З кіношного образа, який весь час нав’язувала українському суспільству ціла армія недружніх до України пропагандистів, як наче з кокона, Володимир Зеленський поступово видряпується і перетворюється в Президента, який хоче увійти в історію як політик, який почав повернув Українcькій державі суб’єктність.
Чи вдасться, коли, як і чи не збрянчить у цій надскладній багатоходовій геополітичній грі наш «ядерний» Зеленський передбачити складно. Особливо з огляду на величезну кількість питань до якості його кадрової політики. Проте вже одне те, що він береться за наскільки складні і чутливі матерії, які обходили за кілометр всі попередні українські керманичі, заслуговує на повагу.
Подпишись на наш ТЕЛЕГРАММ- КАНАЛ, узнай о самом важном в Украине и мире
